Як світ дає Путіну гроші на війну в Україні

Науковий співробітник Інституту гуманітарних наук у Відні, Кирило Рогов, зазначає, що незважаючи на постачання західної зброї, український контрнаступ не призвів до очікуваних результатів. Російська військова машина частково подолала кризу командування, а політична ситуація залишається стабільною, що спричинило затяжність конфлікту. Але питання в тому, чому Росія так стійка до санкцій, як вона перенесла витрати на вторгнення і скільки ще триватиме війна з боку Володимира Путіна.

Згідно з даними Міністерства фінансів РФ, уряд Росії має намір витратити на оборону $108 млрд у наступному році, що втричі перевищує виділену суму в 2021 році. Однак фактична сума буде вищою через приховані статті, і, напевно, складе близько $126 млрд, що є близько 7% від ВВП Росії.

• Останні військові витрати Росії становлять близько $170 млрд.

За оцінками Forbes, основні військові витрати Росії за останні 1,5 року становили близько $170 млрд, що не враховує деякі регулярні витрати на оборону. Ці оцінки, хоча не точні, вказують на те, що війна обходиться Кремлю в $100-120 млрд на рік.

Наразі це не має суттєвого впливу на економіку, оскільки за конфлікт платять покупці російської нафти, а не держава. Але зростання цін на нафту, спричинене вторгненням у Україну і санкціями, збільшило експорт до $590 млрд, що наразі покриває витрати на війну. Однак, якщо доходи від експорту впадуть до $350 млрд, Путін ймовірно не продовжить війну, ураховуючи високі витрати на оборону та соціальні асигнування.

За останні роки Саудівська Аравія та Росія показали, що можуть маніпулювати цінами на нафту, якщо ОПЕК дотримується, що забезпечує додатковий прибуток. Тим часом санкції стають неефективними, коли ціни на нафту зростають, а прибуток покриває ризики та додаткові витрати.

Загалом, затяжна війна в Україні є можливою завдяки таким реаліям. Проте важливо зрозуміти, що припинення вогню або досягнення "поганого" миру не дають реальних результатів. Кремль просто перенаправить ресурси на підготовку до нової війни, яку теж фінансуватиме решта світу.

Ці перехідні механізми потребують переосмислення, оскільки демократії продовжують виставляти рахунки за війни, які автократії ведуть проти них.