Чому Бог допускає страждання України?

Не слід звинувачувати Бога у всіх лихах і нещастях, які нас торкаються. Не потрібно нарікати на Нього, начебто Він вам "не допомагає" чи "покинув" - це неправда. Бог завжди з нами, Він допомагає нам і сприяє, інакше уже давно не було б ні нас, ні нашої держави, можливо, й загалом людства. Просто багато звичних і повсякденних речей ми сприймаємо як само собою разуміюче, як щось, що має бути "так само по собі", а не як благодать Божа до нас, не як Його благовоління.

Тим часом усі печалі і горе цього грішного земного світу - від диявола і його послідовників, від людей, які стали на бік зла. Війна, від якої ми страждаємо, має походження у гріху, і тому вона є пасткою від диявола і його послідовників.

Бог нас не покарає, Він ніколи не бажає і тим паче не створює страждань для людей, оскільки Він наш Створитель і Він нас любить. Тому всі людські "печалі, будь-які вони не були" - каже святитель Іоан Золотоустий - "заподіюються людьми і відображають негідність тих, хто їх спричиняє". Чим більше нас болить, чим сильніша кривда - тим більше занепалі люди вчиняють ці страждання, тим менше в них людяності і більше темряви зла.

Чому Бог дозволяє страждання?

Оскільки триває давня боротьба зла проти добра. Бог не обмежує свободу волі людини, він не змушує і не обманює її. Він дав людству невід'ємний дар свободи. Кожна людина приходить у світ, маючи свободу волі та можливість вибору. Цей дар є основою нашої здатності до любові, бо вона - результат свободи. Але наша свобода і право вибору означають також можливість людини обрати замість любові та добра - зло і ненависть. І коли вона обирає це - то не Бог винен, а сама людина.

Отже, зло і страждання, які ми бачимо, є плодами використання ким-небудь (включаючи й нас самих) божественного дару свободи з несправедливою та егоїстичною метою. Зло не виникає само собою - воно має конкретних творців і винуватців, які підпорядкували свою свободу створенню зла.

Спокуса безнадії і відчаю

У часи великих страждань і горя, які наш народ переживає через війну, завнесену ворогом на українську землю, багатьох особливо схиляється до безнадії і відчаю. Через них диявол намагається відокремити людину від Бога, щоб цією покинутою й знедоленою стати керованою ним і знищеною - як вовк, який намагається відібрати вівцю від стада, тому що якщо вона залишиться самотньою, то стане його легшою здобиччю. Адже коли людина втрачає надію і віру в Бога, вона залишається самотньою, самотньою, розчарованою і безсилу.

Святитель Іоан Золотоустий часто звертав увагу на страшну небезпеку нерозумно піддатися безнадії, суму, смутку. "Так, сум - це важке мукання для душі, своєрідні тяжкі муки і кари, важчі за всі покарання і муки. І справді, вона, як смертоносний черв'як, торкається не лише тіла, але й самої душі, це - міль, що поїдає не лише кістки, але й розум, постійний кат, що розрізує не ребра, а руйнує навіть силу душі, вічна ніч, непроникний мрак... Для душі, яка знаходиться у стані суму, навіть найсвітліша частка дня здається ніччю. Справді, не настільки великої є темрява ночі, наскільки велика є ніч суму, що настає не в наслідок законів природи, а через затемнення думок".

Тому ніколи не впадайте духом! Не піддавайтеся сумам, вони дуже часто - лише наслідок грішних дій людей і відображають їхню осоружену суть. Бог - на боці тих, хто обирає добро й світло, тих, хто вміє любити і таким чином лікує і себе, і великі рани грішного людства.