Доводиться мати справу з купою графоманських текстів

Троє авторів літературної агенції OVO потрапили в довгий список нагороди "Книга року BBC-2021". Про свою діяльність розповідає виконавча директорка й засновниця OVO 38-річна Вікторія МА

Ви випускаєте календар Literature illustrated із портретами українських письменниць і письменників. Допомагає популяризувати читання?

 Авіакомпанії Windrose так сподобався цей наш неординарний підхід, що провели в себе захід "Поезія, яка окриляє". 12 авторів під час польотів читали свої вірші пасажирам. Використали рейси з Києва у Львів, Харків, Дніпро та зворотні. Юрій Андрухович літав з Івано-Франківська.

Ви перша літературна агенція в Україні?

 Раніше намагалися зробити щось подібне, проте це були організації для вузького кола. В Рівному просто вигоріли, бо не ма­ли продуманої бізнес-моделі. Наш автор Андрій Горбунов спочатку до них звернувся, але до його роману руки не дійшли. І це зрозуміло, бо доводиться мати справу з безліччю графоманських текстів, які потрібно різати й скорочувати. Або взагалі не давати шансів.

Але на них треба теж час витратити.

 Так. Рецензент розуміє, що отримує гроші за прочитане. Тобто не робить емоційного зусилля над собою. Таким чином отримуємо якісні тексти, профільтрувавши недопрацьовані чи невдалі.

Тримаємося на плаву ще й тому, що в нас 24 автори. Одне роялті крихти. А з такої кількості маємо фінансовий результат. Також надаємо й інші послуги.

Вивчала американський і французький досвід літагенцій. Бо прикро, що ми така культурно наповнена нація, маємо багато талановитих митців, а вибитися в інформаційне поле для новачків складно.

Троє ваших авторів увійшли в довгий список "Книги року BBC".

 Це, швидше, сигнал видавцям, що ми знаходимо талановитих письменників, які мають потенціал стати наступним літературним поколінням. Українська традиція групувати літераторів за періодами. Майже всі автори агенції народилися в 1980-ті. Може, тому що зростали в часи змін, їхні імена досі не прозвучали.

Письменників, народжених у 1990-ті, теж цілий пласт. Але видавництва до них ставляться з пересторогою. Зважують, чи окупляться.

Подавати на конкурс можна тільки три твори

Ми з "Феніксом" започаткували серію "Українська сучасна література: Нова хвиля". В її рамках 2021-го видали 22 нових авторів. До Нового року ще буде вісім книжок.

Видавництво на "Книгу року BBC" може подавати лише три твори. А потенціал, зрозуміло, більший. Журі чомусь не сприймає фантастики. Тому, наприклад, не подавали Андрія Горбунова. Романом "Розволокнення" показав себе автором світового рівня. Макс Кідрук сказав, що в цій книжці "достовірна подорож у часі".

У "Феніксі" немає жанрової спеціалізації?

 Видають тексти на будь-який смак. Є детективи, фентезі, фантастика, іронічні романи, любовний, політичні дві книжки, декілька історичних. Щоб люди не боялися читати українську літературу, бо для багатьох це досі щось химерне й незрозуміле або нудне. Але продажі не такі високі через те, що імена авторів невідомі. Сподіваюся, видавництво не відмовиться від цієї практики. Це може бути прорив для нашої культури.

Читають щоденно майже 8 відсотків українців. Із цього можна зробити висновки про обсяги літературного ринку.

У "Книзі року BBC" кажуть, що списки претендентів можуть додавати впізнаваності й уваги авторам.

 Так, це впливає на репутацію й формування медійного образу. Зараз читачі купують не книжку як інтелектуальний об'єкт, а швидше ім'я автора. Він їм цікавий як особистість. Звісно, якщо твір стає переможцем, то суттєво зростають продажі. Бачимо це на прикладі "Доці" Тамари Горіха Зерня.

Основне насолода від роботи, а не результат

Наша авторка Роксолана Сьома була лауреаткою "Коронації слова". Премія докладається до популяризації книжки. Та це не так впливає, як напрацьованість аудиторії автором. А ще участь у конкурсах дає можливість імені письменника з'явитись у Вікіпедії. Павло Дерев'янко видав у "Домі Химер" бестселери "Аркан вовків" та "Тенета війни". Але не можемо забезпечити поки що статтю про нього без такого критерію значущості, як хоча б довгий список претендентів.

Давайте поговоримо про ваших авторів із довгого списку ВВС.

 Підемо за алфавітом. Сергій Демчук, "12 унцій любові". Такої книжки бракувало в українській літературі. Із гумором поданий складний період 1990-х і дорослішання головного героя. Він любить спорт, але водночас в його житті є кохання. Звідси й назва. 12 унцій це вага боксерських рукавичок. Третя лірична частина книжки повертає в дитинство героя. Бачимо підґрунтя його світогляду і багатьох вчинків, вплив діда. Письменник врахував зауваження й поради наших рецензентів стосовно рукопису. Переробив.

Артем Поспєлов, "Тадуш". Теж твір про дорослішання, але трохи в іншому ключі. Тут також експериментальне письмо. Нетипові для української літератури стиль і форма подання тексту. Автор працює з внутрішнім світом дитини та її спробою порозумітися із зовнішнім. Хлопець переживає перші втрати, зокрема діда. Спілкується з уявним другом. До певного етапу ми не знаємо, уявний той чи ні.

Станіслав Стрілець, "У жерлі вулкана". Автор потрапив до нас за рекомендацією Лесі Ворониної. Отримав стипендію на навчання в Індонезії. Роман написаний значною мірою на основі вражень від цієї країни, духовних практик. Нам складно уявити, що існує настільки інше життя. Станіслав якось розповідав, що для нього й для багатьох європейців цікавою була особливість менталітету індонезійців. Можуть годину, умовно кажучи, малювати пелюстку й не закінчити всієї картини. Для них основне націленість на процес і насолода від роботи, а не результат.

Скільки у вас рецензентів і хто це?

 Зараз їх троє. Імен не розкриваємо. Після того як троє наших авторів потрапили в довгий список ВВС, кількість звернень по рецензію збільшилася в півтора разу.

Попит видавництв збігається з пропозицією від письменників?

 В нас була авторка, яка пише на ЛГБТ-тематику, але ніхто не готовий її друкувати. З пересторогою ставляться до антирелігійних конотацій. У нас консервативний літературний ринок. Сподіваюся, що економічна ситуація підштовхне видавців більше випускати сучасних українських авторів. Бо це доцільніше, ніж вкладати гроші у права і переклад іноземців.

Інформаційне поле впливає найсуттєвіше

З другого боку, потрібно вкладатись у промоцію авторів, у маркетинг книжки. Умовно, ви не знаєте Станіслава Стрільця. Яка ймовірність, що купите його роман? Інформаційне поле впливає найсуттєвіше.

Яка найсильніша риса вісімдесятників?

 Глобальність мислення. Пишуть не зацик­лені на суто українських травмах і проблемах твори, а виходять на загальнолюдський рівень.

У 1990-х на початку 2000-х письменники в нас були ніби прив'язані до метафор, красивості мови. Українське поетичне кіно, тільки в літературі виходило. У світових тенденціях головне вплив на емоції, на взаємодію з читачем на рівні ідей. Частина критиків не сприймає нових авторів. Бо їм не вистачає барвистості чи звивистості мови. А в нашу літературу входить трошки рубаний, гострий стиль Гемінґвея.

Що хочете бачити в Україні з того, що підгледіли в досвіді закордонних літагенцій?

 У США видавництва платять агенціям за добирання рукописів. Це було б хорошим кроком з боку вітчизняних. Мали б можливість користуватися базою готових до друку творів. Поки що в нас за рецензування й просування текстів платять автори.

Мовчимо, бо не еволюціонували

 Співпрацюємо з літературною агенцією OVO від часу її заснування, розповідає Інга Кейван, 44 роки, PR-менеджерка чернівецького "Видавництва 21". Готуємо до виходу сьому спільну книжку. Кілька рукописів на розгляді. Першим узяли роман у новелах "12 сезонів жінки" Ксенії Фукс. Авторка робить акцент на психологічних, приватних, соціальних проблемах, які сучасній жінці доводиться вирішувати зазвичай самотужки. Відверто говорить про сексуальність, побутове й психологічне насилля, токсичні стосунки, застарілі гендерні ролі. Про це мовчимо. Бо, можливо, не еволюціонували до відповідного цивілізаційного рівня. Ксенія Фукс оповідає свої історії цікаво й захопливо. Її книжка важлива передусім як терапія. Це крок до здорового суспільства, що вміє працювати зі своїми травмами.

Автор роману "Кокліко" Павло Матюша заходить у реальність сучасної людини ніби з іншого боку. Головний герой успішний фінансист, ерудований, активний. Читач знайомиться з ним у момент, коли в нього все досить добре в кар'єрі та в коханні з Веронікою. Але починається російсько-українська війна, Вероніка потрапляє в аварію. Герой налаштований виїхати в Женеву, але отримує пропозицію високої посади в Адміністрації президента. Здавалося б, усе визначено, прозоро, зрозуміло. Та картина світу героя не те, чим здається. Роман цікавий бічними сюжетними лініями, проблематикою. Мені він імпонував смислами, стилем, побудовою. Авторові вдалося добре показати, який ненадійний феномен пам'ять, особливо коли до неї домішуються колективні й особисті травми.

Подібне можна побачити й у "Тадуші" Артема Поспєлова якісному та зрілому як на дебютний роман. Ця книжка про нестримність, а часом і нестерпність дорослішання.

Тему невміння це робити охоплює й "Рефлекс медузи" Роксолани Сьоми. Роман про стосунки матері й сина. Можна було б сказати, що про токсичні. Але радше йдеться про конфлікт поколінь і світоглядів, способів соціального виживання. Авторка переконлива. Я в захваті від її тонкої психологічності та емпатії. "Рефлекс медузи" не зайве прочитати поколінню 1970-х, щоб подивитися на себе очима своїх дітей.

Хочеш першим дізнаватись новини? Підписуйся на наш Telegram. Будь з нами!

110