"Думка людини важить рівно стільки, на скільки та готова її втілювати в життя"

Наша реальність не постмодерна казка, де є хороші погані й погані хороші. Ми живемо у класичному міфі про абсолютні добро і зло. На щастя, ми добро.

Не думаю, що Путін читав "Володаря перснів" Толкіна, щоб розуміти, хто він для нас. У нього можуть бути лише алюзії на мафію. Хоче, щоб йому перстень цілували, як дону Корлеоне.

Важливо лише те, якими та в якому форматі ми прийдемо до перемоги. Звісно, ми всі пересваримося. Це нормально, бо це елемент нашої ментальності.

Моя перемога вихід на кордони 1991 року. Тепер важливо завдати росіянам таких збитків, які не дадуть їм змоги далі до нас пертися. Лише потім можна буде говорити про ще більшу перемогу звільнення поневолених народів: Черкесія, Кавказ, українські станиці, Таганрог.

Після поразки росіяни самі спалять Москву.

Хлопець, який збивав герб України з адмінбудівлі в Куп'янську, втік у Росію і там його зразу ж мобілізували. А наші зробили йому "гепіенд". Це чекає на більшість активної вати. Тихе болото залишиться. Це проблема, але не смертельна.

Немає історичного прецеденту, який засудив би виселення окупантів із захоплених територій. Уявіть, що я завтра поїду на батьківщину діда в Джанкой, а в дідовій хаті якийсь пацан із Рязані, що служив у війську так званої ЛНР. Хотів би подивитися, як Amnesty International завадить мені поламати йому руки.

Україні потрібен кваліфікований людський ресурс. Не кількість, а якість. Якщо ми налагодимо освітні процеси, інтеграцію у світову економіку, проблем із демографією не відчуємо. У разі чого добиратимемо мігрантами. Так, будуть радикали, які кричатимуть: "Не хочемо бачити тут нігерійців!" Але нігерійці краще, ніж буряти.

Знаю багато ватників, які стали українцями. Перша військова частина, в якій я служив, вийшла з Криму 2014-го. Казали мені: "Ми вірили в братерство. Але тепер цим братушкам готові горло перегризти". І це не була метафора, вони правда пережили катарсис. Та якщо ти був ватником 2008-го, 2014-го, 2018 року і тут раптом став українцем 2022-го даруйте, я вам не вірю.

Після викриття Доржа Бату (письменник, що стверджував, начебто працює в НАСА, цей факт спростував Віктор Трегубов. Країна) мені писали: "Ну і що, що він брехав? Ну і що, що він не бурят, а росіянин, фальшував експертизу, гроші збирав. Зате він так намагався стати українцем! І взагалі, він милий і пише харашо". Ну який тут інститут репутації?

Погана новина: пасіонарії ніколи не перевершать чисельністю маси. Хороша: і не треба, так не буває ніколи й ніде. Долю країн завжди вершить меншість. Свого часу долю Російської імперії вирішила партія більшовиків, члени якої становили соту частку відсотка населення. Це поганий приклад, але дієвий, бо вони були навіжені.

Думка людини важить рівно стільки, на скільки та готова її втілювати в життя та як працює, щоб вона стала реальністю. Є Валерій Залужний і є Вася Сімків, який нині в Лодзі, бо втік від мобілізації. Формально вони обидва громадяни України. Але думка Васі парить мене менше, ніж думка мого кота.

Мати голос недостатньо. Треба мати ще й вагу. Коли моя з друзями петиція про особисте володіння зброєю, найперша зареєстрована на сайті президента, набрала необхідну кількість голосів, але на неї не відреагували, то був заклик до дії. Тоді й вирішив створити політичну партію.

Ми живемо у класичному міфі про абсолютні добро і зло

Усі наші партії серйозні ззовні, а всередині наповнені клоунадою. Їхня назва не має жодного стосунку до їхньої ідеології. Я ж хотів, щоб у нас клоунада була ззовні, а сенс, ідеологія стали базою. Для своєї партії шукав парадоксальну назву. Перший варіант був "Демократична орда". Але "орда" асоціюється з Росією. Змінили на "сокиру". Цим інструментом можна водночас воювати й робити щось хороше.

У "Демократичній сокирі" п'ятеро людей у виконкомі й 15 у політраді. Усі члени виконкому й восьмеро з політради на фронті, решта волонтерить. Інакше ми не могли.

Якщо доживемо до виборів, наша партія балотуватиметься. На щастя, поки що в нас усі живі, лиш один член політради тяжко поранений. Тішить, що частину нашого плану вже втілюють у життя інші політики. Не ображуся, якщо втілять усе.

Класичний лібералізм як ідеологія це єдине, що може витягти Україну з ями. Або ця ідеологія ствердиться, або нам настане кирдик. Останнього навіть не розглядаю.

Знайомство з європейським досвідом посуває радянську чухню в голові й ламає російську пропаганду. Там теж ходять у церкву, але не проти цивільних партнерств і одностатевих шлюбів. Там можна вживати наркотики та наркоманії майже немає. Наші в Європі ставлять запитання: чому ми раніше вірили в цю всю лабуду з газети "СПИД-инфо" та "Страна.юа"?

Партнерство ідеальний компромісний варіант. Якщо гетеросексуальним людям цінне слово "шлюб", а гомосексуальні потребують соціального захисту, то чому б їм його не надати?

Один візит в інтернат чи дитбудинок і ви зрозумієте, що виховання в одностатевій сім'ї не найгірше, що може статися з дитиною. Тим паче більшість дітей в Україні нині виховують у таких сім'ях матері й бабусі. Страхи, що діти побачать, як дорослі дяді займаються сексом, безпідставні. Бо в дитбудинку вони це побачать раніше, щоб не сказати, що братимуть у цьому участь.

Нам треба піклуватися про реальних, а не уявних дітей, про реальних ветеранів, про реальних секс-працівниць.

Не на часі лише відкати, спроби привласнити націо­нальну допомогу, хабарництво. Усе решта на часі. Найдурніше, що я чув: "Жіноча військова форма не на часі". Жінки воюють у формі, в якій чисто фізично незручно пересуватися. Комфорт військового не на часі? Війна йде.

Святкую Різдво 25 грудня другий рік поспіль. Хотів би, щоб уся Україна так святкувала.

Московські ієрархи не раз демонстрували, що їм плювати на Україну й українське суспільство. Відмовлялися відспівувати наших воїнів, відкрито підтримували російські наративи. Тепер вони вже принишкли, хоча кричать про репресії. Але репресії для них це існування в однакових нормах з усіма. Процес треба довести до кінця. Хай існують в умовах конкуренції та працюють, як усі.

Не на часі лише відкати, спроби привласнити національну допомогу, хабарництво

Війна велетенськими жертвами видерла нас із російської орбіти й закинула в цивілізацію. Вона страшна і кривава, але вона нас порятувала. Для мене ця війна Божий промисел. Для когось підтвердження того, що Бога немає. Той самий факт у різних парадигмах і трактуваннях.

Відчуваю себе підлітком. Але й здаюся значно молодшим, ніж є насправді.

Українці нарешті почали цікавитися Україною. Вони шукають себе, тому й досліджують себе та предків. У мене по одній гілці козаки. Але й багато іншої крові намішано.

Найперший мій спогад сон у 4 роки. Я не фанат свого дитинства, бо воно припало на 1990-ті на Куренівці в Києві та в Джанкої в дідуся. Друге було значно приємніше, ніж перше.

Завжди хотів, щоб перша освіта була для професії, а друга про те, що цікавить. Якби був час, я ще повчився б. На історика, юриста й лінгвіста.

Є дилема бажання оберігати дітей, але натомість давати їм волю. Є й кореляція що розумніша дитина, то більш бунтівна.

Моя мама схильна до зайвих перестрахувань. Дуже її люблю. Просив лише припинити підставляти сотні подушок на те місце, де можу впасти.

Я у шлюбі 11 років виключно коштом того, що ми з дружиною можемо не передушити одне одного. Хоча кортіло. Порозумітися взагалі окремий вид мистецтва.

Собак люблять люди, які хочуть, щоб їм корилися та слухали їх. А котів ті, хто хоче любові від незалежного створіння. Мені з котами комфортно, хоч і собаки подобаються.

Жінка повинна те, чоловік повинен се… Ніхто тобі нічого не винен, крім того, кому ти гроші позичив.

Не вірю у смерть і кінець існування людської суб'єктності. Бо не уявляю небуття.

Протягом 2022 року міг загинути тричі. Уперше коли на день поїхав за кордон і того ж дня в мою частину прилетів "Калібр". Удруге коли в'їхав у перестрілку на Берестейській у Києві. Якби розвернувся на кілька хвилин пізніше, по моєму Chevrolet пройшлася би черга. Утретє коли в новій частині нас розселили по квартирах і буквально тієї ж ночі в казарму прилетіло.

Мені цікаво нині й цікаво, що буде далі. Я хочу жити вічно. Поки що вдається.

Україна моєї мрії вільна країна. Хочу, щоб ми переросли ниття, намагання оцінювати та повчати інших. Це нам не притаманно. Хочу, щоб ми повернулися до свого справжнього стану вільних відповідальних людей.