Покинув викладацьку діяльність, щоб захищати Україну. Згадаймо Петра Ковалюка
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Петра Ковалюка.
Капітан Петро Ковалюк, позивний Явір, загинув 11 січня 2023 року біля села Невське на Луганщині. У бою з окупантами отримав смертельні поранення внаслідок ворожого танкового обстрілу. Офіцеру було 40 років.
Петро народився у місті Вижниця Чернівецької області. Жив у селі Черешенька. Закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Викладав історію та «Захист України» у Вижницькому опорному ліцеї. Був творчим, досвідченим педагогом, умілим організатором. Заслужений вчитель України. Власним прикладом показував учням справжню любов до України та її демократичних принципів. Був одним із провідних фахівців Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»).
Коли почалось АТО, Петро вже працював у школі. На уроках вчив дітей патріотизму, любові до України, тому не міг не піти у військкомат. Спочатку працював там, потім вирішив, що має бути на фронті. Тож у 2014-2018 роках чоловік служив у ЗСУ. Брав участь в АТО на Донбасі у складі 44-ої окремої артилерійської бригади. Неодноразово був відзначений командуванням нагородами. Після звільнення з армії повернувся на роботу до ліцею.
«Як класний керівник не боявся ламати стереотипи, був відповідальним, ерудованим, високопрофесійним педагогом, згуртував батьківський та учнівський колективи. За щирість, активну життєву позицію, патріотизм його поважали школярі та батьківська громада. Займався активною громадською діяльністю. До 2014 року очолював Вижницький осередок ВО «Свобода». Був членом виконкому Вижницької міської ради від «Свободи». Користувався заслуженим авторитетом серед вчителів, батьків, дітей, громадськості», – розповіли на сторінці Вижницької громади.
Зі своїм класом вчитель проводив багато часу: готував до ЗНО, олімпіад, ходив маланкувати. Також мали традицію збиратися опівночі та вітати однокласників з днем народження, Петро був поруч. Він умів запалити серця дітей під час вишколів, занять, уроків, був підтримкою та наставником не тільки в школі, а й за її межами. Родзинкою його підходу до дітей була організація цікавих івентів, які допомагали ще більше здружитись та гуртуватись у спільній справі: чи то в поході, чи то під час співів біля вогнища та інших розваг.
Чоловік мріяв створити приватну школу, мати фонд для обдарованих дітей, щоб підтримувати їх у навчанні. Аби за будь-яких обставин діти мали стимул вчитися.
24 лютого 2022 року Петро знову взяв до рук зброю, щоб стати на захист України. Спочатку був у Вижницькій ТРО, а в березні став бійцем 107-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду командира роти вогневої підтримки 93-го батальйону.
Петро відчував відповідальність за своїх людей – він добре знав побратимів з роти, хвилювався, як зберегти їхні життя. Мамі розповідав, що командирам на місцях треба передати більше повноважень – вони розуміють, як виконати поставлене завдання, як провести бій саме в тих умовах, які склалися.
Тренер вижницької спортивної школи Микола воював у роті Петра від початку вторгнення. Явір – був класним керівником його сина.
«Він робив акцент на наше навчання. Бо нам ніхто нічого не показував. Ми навчались з його ініціативності, з YouTube, наскільки він міг навчити й наскільки була можливість, ми вчились», – пригадав про свого командира військовий.
«Я могла його забрати. Він як учитель, у дружини мама з інвалідністю, можна було забрати. Але він говорив «я маю бути тут до кінця, якщо не я, доведеться воювати моїм синам», – розповіла мати захисника Лідія Ковалюк.
«Петро був багатогранною особистістю. Розумна людина, цікавий співрозмовник. Не було теми, у якій би він не орієнтувався. Турботливий батько, ніжний чоловік, відповідальний вчитель, справедливий наставник. Такі, як він, народжуються раз на століття.
Про нього можна було б зняти фільм, але він і сам був чудовим актором. Його можна було оспівувати в піснях, але він сам також чудово співав. Про нього написали вірші, які він так майстерно вмів декламувати... Не даремно кажуть: «Талановиті люди талановиті у всьому!». Завжди був перший. У час біди одним із перших став на захист своїх рідних і нашої держави. Як найкращий вчитель, учив своїм прикладом!
Згадую його слова: «Не страшно померти, страшно прожити життя марно». Він його прожив не марно! Його життя, як життя комети: швидкоплинне, але яскраве, спопеляюче. Він своїм запалом, вогником в очах зумів підібрати ключики до сердець своїх учнів, побратимів. Свято вірю, що цю науку вони пронесуть у своїх серцях. Був найкращим батьком для своїх синів. Таких, як він, більше немає…» – розповіла дружина полеглого воїна.
З листа учня до вчителя-захисника, якого принесли на його могилу:
«Дорогий Петро Михайлович! Пане капітане, найкращий вчителю, вибачте мені, що не зміг провести вас в останню путь. Хочу подякувати за те, що ви захищали нас, навчали військової справи, допомагали, підтримували. Ваші уроки були найкращими... Ви стали нашим Героєм. Любимо, пам’ятаємо, не пробачимо. Вічна пам’ять Герою, Заслуженому вчителеві Петру Михайловичу!»
Поховали захисника в селі Черешенька Чернівецької області. У Петра залишилося двоє синів.
Зауважимо, син загиблого військового з Буковини став десантником. Богдан Ковалюк вступив в Одеську військову академію на факультет підготовки спеціалістів десантно-штурмових військ. У військовій академії хлопець серед кращих курсантів. Другий за рейтингом зі знання англійської мови.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Богдан виконував бойові завдання на території Миколаївської області. Він був студентом першого курсу академії, а вже брав участь в бойових діях. Коли їм на заміну прийшли нові підготовлені військові підрозділи, то його знову відправили на навчання. Як одного з кращих курсантів академії й знавця англійської мови, Богдана направили на стажування в Англію.
«Я пишаюсь своїм татком, тому що він пішов на війну захищати нас, діток, від ворогів. За те, що він дав мені та братику життя, вчив і виховував нас. А також він був хорошим вчителем, за це йому і дали нагороду «Заслужений вчитель» і його учні теж дуже сумують за ним, як і ми з братиком і мамою. Він воював за волю, за Україну, завжди захищав своїх побратимів. Він наш герой!
А ще, я також пишаюся своїм братиком Богданчиком. Він, як і татко, став на захист нашої країни з перших днів, хоча йому було лише 17 років! Він також мій герой!» – написав восьмирічний Михайлик, молодший син Петра Ковалюка.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.