Росія посилає сигнали слабкості
Нинішня російська армія складається переважно з недостатньо підготовлених людей. Залучених до бойових дій після того, як їхні найкращі солдати, здебільшого були вбиті або поранені майже за 2 роки боїв в Україні. Росія втрачає свої економічні, політичні та військові сили, і посилає сигнали слабкості. Потрібно тільки їх розшифрувати. Адже все це – плюс народні протести у Башкортостані, стає початком процесу втрати керованості Путіним регіонами Російської Федерації.
А це надзвичайно небезпечно для Москви. Адже коли одночасно розпочнуться повстання ще в 7 чи 10 національних автономіях РФ, Кремль не буде спроможний їх всі придушити. Ніяких сил Росгвардії, ОМОНу або поліції просто не вистачить для наведення «путінського порядку» по всій Росії. І тут потрібна синхронізація дій між усіма силами, котрі зацікавлені у тому, щоб режим Путіна нарешті рухнув.
Що Росія не може виграти війну, зрозуміли вже навіть запрошувані експерти на телешоу Скабєєвої та Соловйова. А один з основних ідеологів «русского мира», директор Інституту діаспори та інтеграції Костянтин Затулін, взагалі останнім часом якось погас, і почав публічно визнавати, що захопити всю Україну Москві не вдасться.
Трон під російським диктатором вже почав хитатися. Однак московська еліта буде дуже обережною у підтримці будь-кого, хто виступає проти Путіна. Адже від самого початку свого президентства він уклав з ними дуже вигідні угоди. Вони непохитно виконують всі його вказівки, а за це у відповідь отримують величезні фінансові винагороди, маєтки та інші преференції.
Російський істеблішмент завдячує Путіну своїм багатством і розкішним способом життя. Ніхто інший на політичній сцені не зможе їм гарантувати збереження усіх цих дивідендів, що дає їм влада на місцях і підтримка узурпатора. А поява нового лідера Російської Федерації призведе до небезпечного протистояння між різними політичними та економічним кланами, що загрожує збереженню їхнього способу життя та добробуту їхніх сімей.
Початок національної кризи довіри в Росії здатен порушити цю бізнес-угоду, укладену свого часу між російськими олігархами-злочинцями та Путіним. Якщо вони почнуть відкриту війну один з одним, то одномоментно усі переваги цього своєрідного колективного договору між тими, хто разом з Путіним приватизував Російську Федерацію на свою користь, відразу ж зникнуть.
Корпоративний номенклатурно-бюрократичний спрут, котрий разом з Кремлем продавав російському населенню «стабільність» в обмін на покору, також вже не може виконувати свої зобов’язання перед тими, кого він обікрав, прикриваючись інтересами держави та вигаданими загрозами з боку України, Америки та НАТО.
Тепер складається ситуація, за якої олігархічний гігант та вся його пропагандистська телевізійна обслуга вже не зможуть так цинічно маніпулювати нагнітанням страху в суспільстві. Адже поступове повернення до рівня життя початку 90-их років минулого століття, стане для більшості росіян тим соціально-економічним водорозділом, за яким їм вже втрачати буде нічого.
Населення Московщини, якому промили мізки, щоб вони шанували «царя» Путіна і його «бояр-олігархів», побачивши що система влади, вибудувана в Росії з 2000 року, раптово почала рушитися, навряд чи буде думати про потребу її захисту і збереження. А радше як вижити самим під час настання темних часів смути, яка вже стоїть на порозі невдалої держави, котра поки що називається Росією.
Диктатор хотів за будь-яку ціну увійти до світової історії, як політик високого рангу, котрому вдалося відродити СРСР. Тепер же він увійде до неї з заднього ходу, як особа котра розвалила, завдяки своїм непомірним геополітичним амбіціям, Російську Федерацію.
Якби Путін не поліз «визволяти» Україну від українців, то Росія й досі була б у G8, могла успішно торгувати нафтою і газом з Європою, налагоджувати жваву торгівлю з багатьма іншими країнами світу, включаючи Україну, Сполучені Штати, Японію і Велику Британію.
Очевидно, що після програшу Росії у війні з Україною, слово «путін» увійде до словників народів світу, як термін, що визначає політика, котрий необдумано намагався взяти геополітичний реванш, не маючи для цього відповідних ресурсів, технологій та воєнних засобів. І який зазнав повного краху.
Йдеться не лише про крах керівництва Путіна та його партії «Единая Россия», мова йде про крах усієї російської системи влади. Тому що путінський режим, заволодівши всіма інструментами, які Кремль має для підтримки власного уряду, замкнув все на себе. До певного часу це спрацьовувало. Проте вразі зламу декількох ланцюжків в налагодженому механізмі передачі команд влади на місця, система почне різко буксувати, і виправити в авральному режимі в Москві нічого не зможуть.
Не важко побачити, що розпочавши великомасштабну війну в Україні, Путін доводить російську економіку до банкрутства. Відправляючи усе нові та нові натовпи погано підготовлених рекрутів в «м’ясорубку війни», в яку вони не вірять, деспоту вдалося розірвати зв’язок Росії з рештою світу. І навряд чи можна це записати до досягнень кремлівців.
Дефіцит товарів і послуг у РФ зростає з кожним днем, а фінансова безпека будь-кого з росіян, які тримають свої заощадження у рублях, зменшується в міру девальвації російської «валюти».
Ситуація складається таким чином, що в майбутньому Путіну не допоможе навіть те, що він оточує себе тисячами співробітників служби безпеки. І не для того, щоб захистити себе від українців, а від власного народу. А недовготривале повстання Пригожина у 2023 році показало, недовіра до адміністрації чинного президента та військових досягає найвищого рівня, і що існують серйозні сумніви щодо його здатності вижити на цій посаді.
Використовуючи армію своїх штатних пропагандистів, тирану понад два десятиліття вдавалося демонструвати російському населенню альтернативну реальність. Але це не могло тривати нескінченно. Що не врахували ідеологи путінізму, коли створювали систему, котра, як їм здавалося, закладається на тисячоліття.
Путін допустив помилку, що виявилася такою ж фатальною, як і приєднання Росії до Першої світової війни. Після того, як російські терористичні війська майже 8 років окупували частину українського Донбасу і Крим, він повірив, що здатен здобути швидку перемогу на всією Україною. Вище російське керівництво так захопилося створеним самими росіянами міфом про свою непереможність, що повірило в те, чого насправді ніколи не існувало.
Формула перемоги виявилася на перевірку формулою провалу, а бачення Путіним становища, в якому вони опинилися, помилковим. Адже дефективна структура управління в Російській Федерації – є недолугою скрізь, і армія не може бути тут винятком. Готовність військових виконувати будь-які злочинні накази політичного керівництва, завела вищий російський генералітет у патову ситуацію. Вони вже зрозуміли, що нездатні перемогти в російсько-українській війні, але ще остаточно не визріли до того, що Путіна потрібно скинути в верхівки піраміди влади. Адже тепер це вже в їхніх стратегічних інтересах.
Поки в Кремлі не перестануть намагатися продавати росіянам нісенітниці, що це весь Захід об’єднався проти нас, а ми «сили добра», разом зі своїми найближчими союзниками з Північної Кореї, Ірану, Венесуели та Китаю, боремося за «новий справедливий світовий порядок», вони будуть приречені повторювати свої невдачі знову і знову. Усі спроби відродити нову російську імперію, окупувавши території, які колись загарбав Радянський Союз, від самого початку були провальними.
Тому істеблішменту Росії необхідно змінити своє імперське мислення не менше, ніж замінити Путіна. Віру російської еліти в силу Путіна розхитують і невдачі на фронтах війни. Адже вони створюють довгострокові політичні проблеми для країни, яка залежить від волі нібито «крутого хлопця», що у підсумку виявився геополітичним невдахою. Який вже давно перестав уособлювати собою силу і стабільність.
Розпад Радянського Союзу був «російською весною». Це тривало не довше президентства Боріса Єльцина. Єльцин передав президентство Путіну, а той одурівши від безмежності своєї влади над населенням Російської Федерації, і уявивши себе володарем світу, вирішив нагнути цей світ під себе. Початком реалізації цих намірів і стало вторгнення Росії в Україну.
Путінський план абсолютно зрозумілий: або контролювати всю Україну, або знищити її. Він не зупиниться, доки його не ліквідують, він не помре сам, його силою не усунуть з президентської посади або він не досягне своєї мети. Диктатори не відступають просто так, і це добре відомо з історії. Час покаже, чи зможе ослаблений Путін вижити в Кремлі.
Зараз баланс сил у кремлівській коаліції Путіна змінюється набагато швидше, ніж за увесь час його перебування у владі. Чим слабшими стають позиції диктатора, тим сильніші позиції тих, хто перебуває найближче до його імперського трону.
Колективний Путін перетворюється сьогодні на вагомий чинник російської політики. Що, звісно, не зменшує деспотичної складової сучасної кремлівської влади. Тиран ослаб і став залежним від представників вищої номенклатури та генералів. Принижений неможливістю захопити всю Україну та підтримкою українців Заходом, він не має іншого вибору, як ухвалювати головні рішення шляхом консенсусу.
Проте Путін зробив вже так багато стратегічних і тактичних помилок, що на його фоні навіть колишні малоосвічені правителі Росії виглядають ледве не інтелектуалами.
Настав час Україні та Заходу скористатися цією слабкістю узурпатора. Адже все очевиднішим стає те, що не всі в його найближчому оточенні бажають нести разом з ним відповідальність за всі ті злочини і страхіття, які він натворив в Україні.
Один із можливих варіантів – це генералам повторити досвід усунення від влади румунського диктатора Ніколає Чаушеску. І цією можливістю російським військовим варто було б скористатися, поки вона існує…