"Українці готові боронити свою землю до останнього подиху"

10 європейських міста відвідала з концертами українська співачка 29-річна Христина Соловій. Благодійний тур завершився 18 ­червня в нідерландській Гаазі.

Готується до гастролей Україною.

 Не знаю, де ще знаходити мотивацію і сили, як не в українцях і їхній боротьбі. У дітях, які співають мої пісні. У воїнах з Азовсталі, які записували мені відео, що в них все добре, б'ють русню, але після перемоги на концерті треба обійнятися, каже Христина Соловій.

Як для вас почалася повномасштабна війна?

16 лютого в мене був найкращий концерт у Києві. Я і люди, які прийшли тоді згадують те піднесення, ейфорію і вже якусь внутрішню готовність до того, що нас чекає. І хоч я, як багато хто, не вірила в повномасштабну агресію Росії проти України в ніч після концерту наснилася війна. У мій дім влучила ракета і я померла в цьому сні. Прокинувшись, явно усвідомила, що буде велика війна. Чекати залишилося недовго. Ранок 24 лютого застав мене у Львові. Я була з мамою, бо приїхала на її ювілей і ще кілька днів хотіла побути разом. Найбільший страх і заціпеніння тривали перші хвилини, бо ми прокинулися від сирен, зник мобільний зв'язок і стало відомо, що б'ють по всій Україні. Пам'ятаю думки: нам немає куди втікати, ми в себе вдома. До вечора вдалося опанувати себе і в наступні дні й тижні я допомагала Мистецькому центру, що став прихистком для біженців.

Яка мета ваших гастролей за кордоном і наскільки вдається її реалізовувати?

 Благодійний тур починався з метою подякувати європейцям за їхню допомогу й підтримати українців, які тимчасово за кордоном. Поступово з'являлися нові запрошення. Географія і сенс турне розширювалися. Окрім зібраних коштів на Збройні сили, гуманітарну та медичну допомогу для України я отримала безцінні досвіди й розуміння стану речей. Незмінною залишилася ціль.

Це було 10 концертів під прапорами України, тисячі кілометрів, десятки тисяч людей, десятки гострих інтерв'ю із закликом дати нам зброю, сотні обіймів зі сльозами, слів вдячності, підтримки й віри в перемогу.

Але були й розчарування та розпач від байдужості деяких європейців, від їхніх намагань сховати очі при слові "Україна".

Наші люди найкращі в світі. Бо ми готові боронити свою землю до останнього подиху, до останньої краплі крові, навіть якщо весь світ дивитиметься на нас, склавши руки.

Де відчуваєте більше користі від виступів для української аудиторії чи закордонної?

 Сенс є завжди, якщо ти можеш відповісти на запитання хто ти і з ким ти. На виступах для закордонної аудиторії, окрім музики, транслювала зі сцени важливі послання. У неформальному спілкуванні з європейцями я і моя команда мали гострі діалоги з тими, хто байдужий і з тими, хто захоплюється та готовий допомагати українцям. Не можна дивитися на це як на краплю в морі, бо так опускаються руки. Я не сама. Десятки наших артистів їздять із концертами і я вірю, що роблять те саме. Завдяки усім потокам інформації й наших наративів європейцям від українських журналістів, політиків, артистів, культурних діячів і наших людей за кордоном ми зокрема маємо статус кандидата на членство в Європейському Союзі.

Мені важко. Розумію, що роблю те, що вмію найкраще. Воюю на своєму фронті, допомагаю зібрати кошти для українського народу, щоб ми далі могли тримати оборону. Проте, найважче, коли підходять іноземці та починають висловлювати співчуття і жаль. Вони думають, що так підтримують, але складно це слухати без сліз. Ненавиджу, коли жаліють, а тим більше не хочу, щоб мій народ був лише жертвою. Дайте нам зброю і допоможіть перемогти. Україна серце Європи, ми в цьому всьому разом.

Ваша пісня "Українська лють" посідає третє місце в переліку композицій, що найчастіше лунали в радіоефірі за час повномасштабної війни.

 Хотіла створити щось духопідйомне для наших воїнів і народу. Пісня про лють стала для українців досвідом солідарності. Я заспівала те, що всі відчували. Свідомо взяла за основу мелодію італійської партизанської пісні "Белла чао" це всесвітній символ боротьби проти нацистської окупації. Проте ця мелодія насправді родом з України. Мотив гімну Руху опору запозичений у одесита Мішки Зіганова. Віртуоз-акордеоніст на початку ХХ століття емігрував до Нью-Йорка, де 1919 року записав клезмерську народну пісню. Ось так комуністи привласнили культуру українських євреїв.

Музика справді може багато змінити. Чи може пісня зупинити війну?

Навряд чи. Але ми зараз маємо багато пісень, які підіймають дух, об'єднують нас ще більше й надають сил боротися за своє життя, за свою землю до останньої краплі крові.

Яка роль української музики й артистів як елементів культурного фронту?

 Уся наша культурна спадщина базується на фольклорі. Такої кількості народних пісень не знайти в жодній країні Європи. Століттями українці з піснею йшли до бою, в ній виливали болі від поразок і радості від перемог. Роль українських музикантів зараз продовжувати та примножувати цю культурну традицію, вона наближає нас до перемоги. Подивіться на кадри аеророзвідки, де наші б'ють русню. У них кожне відео супроводжується актуальним українським хітом. Українські військові добре знають, що пісня це наша зброя.

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

Хочеш першим дізнаватись новини? Підписуйся на наш Telegram. Будь з нами!

24