"Важу менш як 50 кілограмів. Побратими думали, що не впораюся з кулеметом"

Найголовніше на війні стійка психіка

Для мене війна почалася вісім років тому. 2014-го мій дядько Іван Рубаняк пішов воювати. Він пройшов Іловайський котел, був у полоні. Гостро проживала ті події.

Минулої осені вступила на військову кафедру. У моїй родині та серед друзів багато військових. Розуміла, що є два варіанти розвитку подій або війна продовжуватиметься й ми будемо відбивати окуповані території, або буде великий наступ Росії. Усвідомлювала, що треба готуватися.

У січні-лютому вирішила: якщо Путін зважиться на повномасштабний напад, піду у Збройні сили. Уранці 24 лютого мене розбудила власниця орендованої квартири: "Прокидайся. Війна". Уже вила сирена. Обстрілювали Івано-Франківський аеропорт.

Подзвонила колезі з міської ради. Тепер він мій командир Назарій Кішак "Шериф". Запитала, чи потрібна допомога. Він створював добровольче формування Івано-Франківської територіальної громади №3. Я йому допомагала й заодно доєдналася до тероборони.

Спочатку ми патрулювали вулиці міста, допомагали поліції, коли в Київській області були бойові дії, виїздили з гуманітарною місією в Київ, Ірпінь, Боярку. Не було зрозуміло, де безпечно. На південний захід країни росіяни не мали звідки наступати, але в Івано-Франківську працювали диверсійно-розвідувальні групи. Їх на початку війни майже щодня затримували. Ми були там корисні.

Через півтора місяця з хлопцями з тероборони зрозуміли, що потрібні Збройним силам саме на передовій. У 72-й окремій механізованій бригаді створювали новий підрозділ. Ми доєднались і стали основою кулеметного взводу. Сформувалася міцна команда. Тим паче, ми з однієї місцевості і нам є про що поговорити. Усі мали позивні, крім мене.

"Гуцулка Ксеня" не підходив задовгий. Хлопці розповіли, що був фільм "Ксена" про дівчину-­воїна. Сказали, що головна героїня схожа на мене характером. Думаю, з позивним не помилилися.

Не було зрозуміло, де безпечно

Я єдина дівчина у взводі. Але мені добре серед хлопців. Ми дружні. Іноді можемо попліткувати. Намагаємося допомогти одне одному. Навчилися тонко помічати настрій кожного. Така довіра буває рідко. Ситуації на війні зближують. Недавно наш товариш хрестив свою 4-місячну дитину й узяв двох побратимів за кумів. У нас уже не просто взвод, а сім'я.

Батьки випадково дізналися, що я на передовій. Знайомі побачили замітки про мене в інтернеті та сказали. Доти вони думали, що я так і займаюся волонтерством. Спитали по телефону, чи я на сході. Відповіла: так. Звісно, переживають, хвилюються, але не показують цього. Сказали: "Давай, до перемоги". Стараюся менше розповідати про неприємне. Для батьків у мене завжди все добре, тут не стріляють, усе спокійно. Хочеться вберегти їх від стресу. Коли все закінчиться, можливо, розповім, як було насправді.

До чоловіка ставляться як до захисника з першого дня його служби. А жінка має довести свою спроможність виконувати бойові завдання. Важу менш як 50 кілограмів. Коли побратими побачили мене й кулемет "Браунінг", думали, що не впораюсь. Але все вийшло. Я відмовлялася, коли пропонували замість мене нести короб, рюкзаки чи баули. Мала показати, що хочу, вмію і можу.

На перше завдання просилася в командира. Рвалася скрізь. Можливо, навіть була занадто активна, але так я заслужила повагу й довіру у своїх хлопців. Через те й висновок: жінкам в армії потрібно працювати в 10 разів більше, ніж чоловікам. Спершу на тренуваннях на полігоні не все вдавалося, але хотіла бути нарівні з усіма.

Жінкам в армії потрібно працювати вдесятеро більше, ніж чоловікам

Найскладніше в бою вчасно відійти. Бо кулемет легко засікти. Якось ми попрацювали й змінили локацію, а за пів хвилини в точку прилетів снаряд. Тому треба бігти.

Є багато курсів і вишколів, щоб у мінімальні терміни підготуватися до служби у війську. Не варто забувати про фізичні навантаження. Щодо вивчення видів зброї, то, як і в будь-якій новій справі, спочатку відчуваєш невпевненість. Але, коли почала розбирати зброю, вчитися стріляти, сподобалося. "Браунінг" досить великий, але стріляти з нього просто.

Шліфування тактичних навичок здобувається на передку. Багато видів зброї ми опанували саме тут. Працювала з автоматом, кулеметами ДШК і Калашникова, ручним протитанковим гранатометом, гранатометом РПГ-18 "Муха", снайперською гвинтівкою Драгунова. Військова справа неважка, просто треба не боятися, бути впевненим у собі й вірити в нашу перемогу.

Коли йдеш на війну, варто усвідомлювати, що комфорту не буде. Коли стоїш на посту, чути, як шарудять миші. Але я виросла в селі, не боюся гризунів. У бліндаж залітають комахи. Словом, окопне життя це такі собі умови. Але ми розуміли, куди йшли.

Паніка це шлях до поранення чи загибелі

Найголовніше на війні це стійка психіка. Тут є багато речей, які її ламають, втрата побратимів, погані умови, безперевні обстріли. На позиції відчуваєш постійне напруження. Потрібно бути морально готовим до всього. Паніка злий ворог. Це шлях до поранення чи загибелі.

Маю довге волосся. Тут складно за ним доглядати. Воєнна обстановка, стреси, поганий сон і харчування даються взнаки почало критично випадати. Заплітаю його в колоски, маю можливість помити голову, лише коли міняюся з позиції. До того ж коси не чіпляються за каску. На позиціях дізналася, що таке серветковий душ.

Нині на Донеччині більш-менш сприятлива погода. Але розумію, що зима легкою не буде. Холод не сприяє комфортному веденню боїв. Важливий морально-психологічний стан. Адже що більше тут перебуваєш, то більше деморалізований. Але контрнаступ на Ізюмському напрямку поселив надію і дав розуміння, що незабаром може бути відбиття великої території.

Найстрашніше було, коли потрапили в оточення. Були бої за 50 метрів від ворога. У таких випадках треба намагатися зберегти тверезе мислення й адекватно реагувати на те, що відбувається.

Найбільш боляче було, коли втратили побратима. Кажуть, що помирають найкращі, і це саме той випадок.

Коли міняємося з позиції, маємо декілька днів на відпочинок. Цей час проводимо у тренуваннях. Звісно, хочеться приїхати і проспати цілий день. Але розумієш, що треба постійно вдосконалюватись, і збільшуєш навантаження. Спостерігаю прогрес у своїй фізичній підготовці. Наприклад, раніше було важче віджиматися від підлоги.

Росія йде до свого кінця. Рано чи пізно розпадеться. Оголошена мобілізація це пришвидшить. У них не вистачає людей, щоб вести війну з Україною. Ніяка вона не друга армія світу, хоч би що там казали.

Ніяка вона не друга армія світу

Не маємо гострої потреби в чомусь. Якби не волонтери, ситуація була б гірша. Саме вони передають прилади нічного бачення, тепловізори, аптечки, каски та інше спорядження. Якщо хтось думає, що один раз видали форму й на цьому все, це далеко не так. Буває, що розбомблять місце локації і речей взагалі не лишається. Потрібно постійно допомагати формою, амуніцією. Бо якщо в людини немає бронежилета й каски, то вона не готова виконувати бойові завдання. Якщо маєте знайомих, які воюють, запитуйте в них про потреби. Навіть маленька посилка може стати дуже корисною.

Завжди маю при собі 90-й псалом. Рідко випадає нагода читати молитви, але вони все одно оберігають. Також мені подарували браслет-оберіг з бісеру. Не ношу його на руці, боюся порвати, проте він постійно в моєму рюкзаку.

Із рідними намагаюся за можливості виходити на зв'язок, але живого спілкування з ними не вистачає. Якось дуже захотілося улюблених вареників із бринзою. Передали на передову бринзу. Це було прекрасне відчуття дому за тисячі кілометрів.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

Хочеш першим дізнаватись новини? Підписуйся на наш Telegram. Будь з нами!

116