ЗСУ захопили позиції бойовиків на Світлодарській дузі: як це було, згадують учасники бою

Вранці 18 грудня 2016-го військовослужбовці 54-ї окремої механізованої бригади почали штурм позицій бойовиків у лісі Світлодарської дуги на Донеччині. Цю операцію потім назвуть "Бій за Чарівний ліс". Напередодні командування бригади отримало інформацію про спробу наступу з боку російських сил і прийняло рішення йти в контрнаступ. Однак учасники тих подій називають це штурмом.

Світлодарська дуга це лінія оборони, яку займають українські військові з 2015 року, відколи залишили Дебальцеве після важких боїв. Ця ділянка має стратегічне значення для обох сторін, адже у підконтрольному Україні місті Світлодарську розташована Вуглегірська ТЕС, а у бойовиків через близько 10 км Дебальцеве.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Світлодарська дуга коштувала терористам 40 загиблих

2016-го ця ділянка фронту весь час була у новинах, адже там ледь не щодня українські військові несли втрати як пораненими, так і вбитими. Влітку ЗСУ вже просунулися вперед у тому районі і зайняли ворожі позиції, однак отримали наказ повернутися. І вже за півроку відбулася операція із захоплення лісу, в результаті якої військовослужбовці 54-ї бригади зайняли шість ворожих позицій та висоту. Українські військові відвоювали 500 м лінії фронту, але понесли важкі втрати. Того дня загинули п'ять військовослужбовців першого батальйону 54-ки: 21-річний Микита "Шайтан" Яровий, 32-річний Роман "Гюрза" Радівілов, 36-річний Дмитро "Санич" Клименко, 41-річний Андрій "Ефа" Байбуз, 46-річний Андрій "Сім'янин" Широков та двоє бійців батальйону "Київська Русь": 33-річний Василь "Ваха" Панасенко, 49-річний Сергій "Паштет" Степаненко.

Gazeta.ua зібрала спогади учасників штурму, колишніх військовослужбовців 54-ї бригади.

"Кідур", тоді командир відділення 3 роти 1 батальйону:

17 грудня приїхав "Шайтан" на позиції і каже: "Потрібні 20 добровольців для повернення своїх земель", тоді не уточнив яких саме. Сказав, що будуть дві групи. Ми зібралися, переговорили між собою, склали список бажаючих і розійшлися на чергування.

Піхотні штурми через поле несуть небезпеку загибелі, тому всі учасники були добровольцями

Наступного дня людей зі списку викликали на КСП (контрольно-спостережний пункт Gazeta.ua) батальйону для планування та обговорення з командуванням. Після аналізу розвідувальних даних та всієї інформації ми почали формувати групи. Вирішили, що першу групу поведе "Шайтан" (Микита Яровий, командир 3 роти 1 батальйону Gazeta.ua), другу "Бугай", колишній "правосєк". Але "Бугай" відмовився йти з невідомих на той час причин. "Шайтан" запропонував мені зайняти місце "Бугая", я погодився. Потім ми вирішили, хто замінить командирів на випадок їх смерті та поїхали на позиції розповідати іншим учасникам деталі завдання, до якого залишалось 6 годин. Кожен сам обрав собі групу. Гадаю, це важливо, бо всі розуміли, що будь-які піхотні штурми через поле несуть небезпеку загибелі, тому всі учасники були добровольцями.

Перед початком наступу мені було трохи страшно. Це нормально. Водночас я пишався побратимами, бо ми без зайвих розмов та сперечань зібралися в бій.

Нам треба було пішки дійти на КСП роти. І це був поганий момент, адже штурмова група з самого ранку, не виспавшись, вже багато ходила пішки.

Хоча досі пам'ятаю погляд кожного, хто був тоді поряд. Хтось мовчки йшов, хтось курив. Кожен налаштовувався по-своєму. Я поцікавився у "Сім'янина", як настрій. Він відповів, що зараз нам треба зробити дещо важливе, і посміхнувся. Близькі друзі "Бай" з "Гюрзою" йшли попереду всіх. "Батон" сказав, що після штурму одразу у відпустку поїде, "Ефа" хотів до доньки, "Санич" до рідних на Херсонщину. "Крук" (23-річний Сергій Мокренко загине в лютому 2017-го Gazeta.ua) моделював різні ситуації розвитку бою з посмішкою і казав, що уявляє, як ми зайняли ворожі позиції.

Прибули на місце. Перевірка зв'язку, гумор, тютюн, розмови. Нарешті "Шайтан" сказав голосно, що час вирушати. Далі треба було йти дуже обережно та тихо.

3-й полк Сил спецоперацій не брав участі у нашому плануванні. Вони штурмували позицію "Хрест". Я так розумію, не зовсім вдало, бо їх відкликали. У них щось не вийшло, а "Купол" (Олексій Оцерклевич, тоді командир 1-го батальйону 54-ї бригади Gazeta.ua) по рації наказав "Шайтану" виводити дві групи з урахуванням того, що штурмуєте ви. "Шайтан" передав мені по рації: "Ти штурмуєш позицію "Олені". Так змінилися всі плани і почався штурм.

Гранати падали від нас на відстані 5-20 м. Ми перебіжками змогли вийти з-під вогню

Коли ми вийшли з окопів, почав працювати наш кулеметник, заступник комбата "Відьмак" корегував його під наш хід. Майже одразу почав працювати ворожий АГС-17 (станковий гранатомет Gazeta.ua), гранати падали від нас на відстані 5-20 м. Ми перебіжками змогли вийти з-під вогню.

Безпосередньо контакт почався на відстані 150 м до ворожого бліндажа. "Гюрза" влупив з РПГ (ручний протитанковий гранатомет Gazeta.ua), переміщення було під прикриттям, нам треба було обов'язково і всіма способами не дати ворогу вести прицільну стрільбу, тому кожна людина в нашій групі витратила на підхід до ворожих окопів по 3-4 магазини. Але це було прогнозовано на плануванні.

Коли дистанція до ворогів була вже 50 м, був перший поранений сапер, кулею на виліт в плече, він впав та скотився в низину.

Два сепара кинули своїх і побігли до лісу

Впало декілька гранат з РПГ чи СПГ на вітки дерев, під якими ми були, нас трохи оглушило, але не завадило рухатися вперед, бо це важливо за нами йдуть інші. Коли ми підійшли на коротку відстань до ворога а ми були вище за їх окопи то бачили, як два сепара з цієї позиції кинули своїх і побігли до лісу. Ми намагалися дістати до них, але їх врятувала щільність лісу. З позиції, де нас прикривали, "Скін", "Пєкар" та "Стен" відкрили вогонь та надали нам змогу захопити ворожу позицію.

У той час наш "Лука" отримав одразу декілька поранень в обидві руки. "Санич" побіг надати йому допомогу, але дистанція до наступної ворожої позиції була 190 м, і він отримав кулю в голову під час надання медичної допомоги товаришу.

Потім наш другий сапер отримав поранення в плече, ворог стріляв по ньому з бліндажа. За 10-20 хвилин поранило "Гюрзу" куля зайшла під бронік в печінку. Треба було викликати евакуацію для них. Я довго кричав в рацію, щоб приїхали за ними, але "Гюрза" загинув, дивлячись нам з "Баєм" в очі.

"Бай", колишній навідник 3 роти 1 батальйону:

Усе пішло не за планом від початку. Говорили про одне, а виявилося інакше. Не могло вийти так, як домовлялися спочатку, бо ландшафти місцевості не відповідали нашим планам. Нас підвели дані розвідки, тому довелося приймати рішення на місці, що ми можемо виконати з того, що нам сказали у штабі.

Коли ми розділилися на групи, рації були у "Кідура" та "Шайтана". Коли почався обстріл та сам штурм, а ми виконували свої завдання, з'ясувалося, що все не так просто. Ми думали, там купа мін, розтяжок, бо це ворожа територія. А спочатку ми проповзли 250-300 метрів, а потім йшли у повний зріст. І на цій ділянці не було жодної міни. Ми чули переговори по рації, постріли, вибухи. Думали, що сепари кинули свою позицію "Олені", до якої ми рухалися, і там порожньо. Але коли підійшли ближче, звідти почав стріляти кулемет "Утьос". Перші поранені, убиті.

"Гюрза" загинув на початку бою.

"Гюрза" отримав поранення, сказав "Брате, походу я 200"

Ми з "Кідуром" скотилися вниз, а "Гюрза" залишився на краю бліндажа. Ми не могли його витягнути. Він отримав поранення, сказав "Брате, походу я 200", схопився за живіт, впав і все. Він зробив, як Олександр Матросов (герой Радянського Союзу Gazeta.ua), тобто собою закрив огляд кулеметнику, а в цей час ми змогли відкотитися у бік, щоб по нас не стріляли цим врятував нам життя.

Ми з "Гюрзою" служили разом з 2014-го. Він з Харківщини. Познайомилися на базі ДУК (Добровольчий український корпус Gazeta.ua). Коли питали, хто поїде в Піски на конкурс "Хто хоче першим здохнуть", ми з ним підняли пальці. І відтоді вже були скрізь поруч. Мені подобався тим, що він активний патріот, скрізь рвався, "відірви-голова", за будь-який кіпіш і готовий іти вперед. Нікому не відмовляв у допомозі, порадах, розказував про історію, що треба переходити на українську мову. Ми завжди були поруч, служили разом, ходили в одні наряди, поряд спали. Були, як брати. У нас обох завжди при собі були гранати Ф-1, щоб не потрапити в полон.

Коли говорили про цей штурм, нас взяли на "слабо", бо знали, що "Гюрза" не відмовиться. У той бій вибралися гідні люди. Ромка довів усім, що він справжній воїн.

Після загибелі побратима бійці не могли дочекатися евакуації, адже через сильні обстріли до них було важко доїхати.

Бій тривав далі. Коли "Крук" виліз із бліндажа, поруч впала граната, що прилетіла від сепарів. Його поранило осколками в обличчя, ногу, руку та груди, а він у цей час попросив у мене магазин, щоб накрити один із секторів. Перестрілки, гранати літають, а він сидить у крові і це каже. Я стріляю і думаю: "Ніфіга собі, він крутий". Це мене дуже збадьорило тоді.

Наша група вела бій приблизно 3 години, патронів залишилося мало. Найважче контролювати бій було в першу годину. Потім вже ми повністю контролювали один одного та потенційний напрямок появи ворогів.

Група вела бій три години, патронів залишилося мало

На жаль, евакуація не змогла дістатися до нас вчасно. Приїхалі дві БМП-1 (броньована машина піхоти Gazeta.ua) та з двох гармат відкрили вогонь по ворожій позиції. Так ми отримали змогу завантажити наших поранених та загиблих.

Після всього вже приблизно через годину прибули бійці з батальйону "Київської Русі" на позиції, там загинули тоді двоє їхніх хлопців.

Ми про багато деталей того бою дізнавалися вже зі шпиталю. І досі залишилися питання, що ж все-таки відбулося у першій групі та як загинули "Сім'янин", "Ефа", "Шайтан". Бо слова деяких людей розбігаються. Важко знайти істину. Але кожен для себе зробив висновки після бою за ліс.

За словами "Бая", через брак засобів дві групи втратили зв'язок і не знали, що відбувається одна в одної.

Ще така особливість того дня. Ми почали все це рано-вранці, а у мене в голові залишилися спогади хвилин 20 тих подій. Коли було бойове зіткнення, кожна група діяла по обставинах. Ми не знали, що відбувається в іншій групі.

Коли вбили Микиту, замість нього став "Гонта". Взяв рацію і не знав, що робити, бо його не було на обговоренні штурму напередодні. Почав діяти на свій розсуд. Не знав, хто мав вести групу далі після загибелі командира, але хотів бути героєм. Замість того, щоб накласти турнікет пораненому "Ефі" та зупинити кровотечу "Гонта" спочатку розказував, наче "Ефа" сказав: "Брате, йди, я всіх прикрию", потім "Гонта" стверджував, що "Ефа" взагалі підірвався. Багато питань лишилося по деяких учасниках Єрмакові, Гонті. Вони начудили і злиняли з бригади. А зараз герої.

"Товариш", колишній командир відділення 3 роти 1 батальйону, був у групі із "Шайтаном":

О 6-й ранку ми були вже готові до штурму. О 8-й отримали наказ на висування, щоб зайняти сепарські позиції. Був сильний мороз, десь -15. Ми висунулися згідно з планом.

Я був у першій групі разом з Микитою. Ми йшли з лівого боку лісу, там, де позиція "Кемпінг". Успішно захопили дві позиції, виявилося, що сепари їх покинули. Там нікого не було. І вже почали рухатися далі до іншого краю лісу, щоб об'єднатися з нашою другою групою під керівництвом "Кідура". Ми помітили там бліндаж, звідти ніхто не стріляв. Коли підійшли на метрів сто ближче, звідти почав працювати кулемет. І так вийшло, що нашу групу затисли обстрілами з трьох боків. Ми розповзлися по водостоках. Тоді почалися ближні контактні бої, коли до ворогів близько 100 м.

Ми могли влучити своїм у потилиці. Я наказав припинити вогонь

Частину нашої групи: "Шайтан", "Дісней", "Кіндер" і "Гонта", яка прорвалася трохи вперед, відрізало від нас обстрілами. Ми лишилися позаду. Зв'язку у нас не було, бо не вистачило тоді на всіх рацій. Ми не знали, що там відбувається у них і не могли стріляти, бо хлопці були попереду. Вони вилазили так само стріляти по сепарах, ми могли просто влучити своїм у потилиці, тому я наказав залишку групи припинити вогонь.

Потім вони взагалі зникли з поля зору. Ми довго лежали на краю лісу, намагалися якось туди прорватися, але обстріли були занадто сильні. Коли зрозумів, що ми остаточно втратили зв'язок з групою, я вирішив долучитися до групи "Кідура", як це мало бути за планом. Ми не могли прорватися, бо кулеметні обстріли не давали підняти голову. Від краю лісу до позиції "Кемпінг" 500 метрів повзли назад. Там ми зустріли залишок нашої групи.

У мене був з собою мобільний телефон вимкнений із поповненим рахунком, щоб у випадку чого швидко зв'язатися з нашими. Я включив його і набрав "Бугая", щоб отримати хоч якусь інформацію. Кажу: "Ми не можемо прорватися до хлопців, бо там кулеметник обстрілює". Він мене перебиває і каже: "Вас помітили. Шайтан двісті". Питаю про групу "Кідура", а він мені: "Вже всі вийшли, ви лишилися там самі". Я вимкнув телефон і вирішив виводити залишки своєї групи шість людей.

Хлопці з нашої позиції "Лівша", що ліворуч від лісу, частково прикривали відхід. Відходили до своїх позицій. Не знали, чи живі інші хлопці, які прорвалися з "Шайтаном" уперед. Ми не бачили їх. Бо якби знали, то побігли б їх витягувати.

Коли поверталися, сил вже не було, ще й холодно. Я змушував хлопців скинути частину боєприпасів, бо розумів, що вони знесилені, йти важко. Задум був такий: ми мали окопні заряди ОЗ-1 його використовують для підривання, щоб зробити собі невеликі окопи. Знали, що по нас працюватимуть арта і міномети. Тому це був би наш захист, шанс на виживання.

Коли ми відійшли назад, зрівнялися з "Оленями", я побачив нашу БМП, яка давила сепарські позиції і стріляла прямою наводкою на 200 м. Побіг в її бік, кричав, махав руками. І вони мене помітили. Після того, як дві наші "бехи", що синхронно працювали, відстрілялися, вирулили в наш бік і забрали нас.

Моя група більше участі у тому бою не брала. Комбат сказав, ми свою задачу виконали на перших етапах. Наступного дня ми мали забирати тіла наших загиблих, але вночі це зробили сепари.

Хлопці з групи "Шайтана" сказали, що не змогли їх забрати. "Дісней" та "Ефа" поранені, Микита вбитий. "Гонта" зміг забрати у Микити рацію, щоб тримати зв'язок. Це його рішення. Але думаю, вони б не витягли його за тих погодних умов. Десь кілометр треба їх тягнути.

Того дня ми зробили такий ривок, пройшовши метрів 500. Багато питають, чому ми полізли в той ліс.

Майже щодня у нас були 200-ті і 300-ті. Бо ліс був стратегічною висотою для сепарів

Цей ліс нам створював великі проблеми. Майже щодня у нас були 200-ті і 300-ті, бо там стратегічна висота для сепарів, тому вони за неї воювали.

Тоді загинули кращі.

Коли ми планували операцію, Микита не мав нас вести. Я знав, що у нього в січні має бути вінчання. Ми знали, що у нього вагітна дружина. Я йому тоді сказав, щоб він не йшов. А він відповів, що командир роти і піде з нами. Хотів показати, що на рівні з нами усіма. Він хотів бути ближче до нас, не ховався за нашими спинами. Сказав, що піде. Відмовити його ніхто не міг, він командир і вирішив. Микиті куля снайпера потрапила між плитами у бік. Він загинув миттєво.

"Сім'янин". Його поранило в око, він помер. У нього залишилось 6 дітей: четверо його, двоє прийомних. Він на позиціях вчив уроки з ними по телефону

"Сім'янин" на позиціях вчив уроки з дітьми по телефону

Був знак перед боєм за кілька годин спалахнула пожежа на нашій позиції "Бутон". "Ефа" був біля пічки і трохи обгорів, волосся обсмалило. "Лука" казав йому, що то знак, не треба йти в бій. Але він не погодився. А вже в лісі поранений "Ефа" ще встиг зателефонувати мамі. Його поранило в ноги, він стік кров'ю.

Через 5 років після тих подій усі троє бійців вважають, що той штурм не був даремним, але потрібно було краще підготуватися до нього.

"Слід було підготувати резерви та вдарити ще з одного боку там, де ворог знявся з позиції, - каже "Кідур". - Це було б несподівано та мало б результати. Та висота не була стратегічним об'єктом, але як мінімум є тактичним. Це висота, з якої сепари регулярно вели вогонь та контролювали наші позиції, дорогу до них та спостерігали за нами. Варто було пропрацювати більше деталей, врахувати досвід, який вже мала українська армія у подібних справах. Були банальні помилки, які потрібно було вирішили від початку: і щодо роботи нашої артилерії, і щодо планування самого завдання".

"Після тих подій наші втрати у тій смузі відповідальності зменшилися, - говорить "Товариш". - Ми тоді ще вчилися воювати. Свій вибір зробили. Ніхто нікого не змушував. У кожного окремо питали згоду піти туди. Не було часу на підготовку, не були занадто забезпечені, тому мали проблеми із зв'язком. Відсутність оснащення армії, досить швидка і не допрацьована операція командирами і нами. Майже щодня згадую ті моменти. Після тих подій мало хто повернувся до цивільного життя. Я досі воюю і мене мотивує помста".

"На "Лівші" щодня були поранені, через день загиблі. Треба було щось змінювати. Або віддавати позицію, або брати ліс. Тому вирішили брати. Ми це зробили", - зазначає "Бай".

Хочеш першим дізнаватись новини? Підписуйся на наш Telegram. Будь з нами!

25