У першій половині грудня в Україні перетнулися три масштабні ініціативи. Перша – оприлюднення і обговорення результатів PISA-2023. Друга – підготовка Державного стандарту старшої профільної школи і презентація глобальної інноваційної візії України.
Попри те, що всі вони політично мають спільну парасольку – Міносвіти і Мінцифри, кожна зі згаданих подій комунікаційно існує у своїй бульбашці, зі своїми зацікавленими сторонами і прагматиками. Проте я би волів їх розглянути разом. Вони, по суті, про один взаємопов'язаний процес, у якому знання та інтелектуальний потенціал позначаються на економічному зростанні і конкурентоздатності країни.
Якщо ми думаємо про школу як про місце, де діти навчаються і отримують знання і, бажано, хороші оцінки, аби колись з них, «вийшли люди», то втрачаємо щось суттєве. Освітні управлінці і вчителі можуть скільки завгодно продовжувати обговорювати і вдосконалювати стандарти і програми, але у них має бути хоча б відчуття того, що відбувається у сферах (цілих індустріях, власне), які цікавлять учнів і куди ті невдовзі можуть потрапити як спеціалісти. Лише тоді вони зможуть допомогти випускникам бути максимально підготованими. Як і навпаки, ті, хто думають про створення високотехнологічних виробництв, по-перше, мають бути дуже зацікавленими стейкхолдерами університетів, які здатні підготувати інженерів та дослідників, а по-друге, цікавитися, що відбувається у лабораторіях, над якими темами працюють науковці, чи є у них достатньо ресурсів, аби завтра можна було придбати або замовити розробки, технологію для нових продуктів. Отже, спробуємо поєднати всі ці крапки.
Почну з PISA. Це – Міжнародне дослідження якості освіти (Programme for International Student Assessment), започатковане ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) у 1997 р., оцінює грамотність 15-річних учнів у трьох ключових освітніх галузях: читання, математика та природничо-наукові дисципліни. Дослідження PISA не просто з’ясовує, чи можуть учні відтворювати знання, воно передусім досліджує, наскільки добре вони можуть застосовувати вивчене у незнайомих умовах, як у закладі освіти, так і поза ним. Розробники дослідження наполягають, що сучасна економіка винагороджує людей не за те, що вони знають, а за те, що вони можуть зробити зі своїми знаннями.
Україна вперше взяла участь у дослідженні у 2018 р. І тоді виявилося, що результати, які показують наші школярі, на рівні нижче середнього як у Європі, так і у країнах ОЕСР. Лише 58% українських школярів досягнули базового рівня математичної грамотності, 59% – читацької грамотності, 66% – природничо-наукової. Попри те, що вважалося, що українська школа дає більше знань, ніж середньостатистична європейська.
Так, справді програми, за якими досі навчаються у нашій країні, дуже щільні і насичені, але у цій гонитві за кількістю губиться не лише якість і глибина, а часто й сама суть освіти. І що особливо прикро – мотивація з боку учнів. Тому їм часто доводиться перед іспитами (особливо ЗНО) надолужити прогалини у знаннях із репетиторами. А батькам, звісно, платити за це. Попри те, що майже 6 % ВВП, тобто значна частка їх податків, йде на освіту.
Стратегія інновацій стала відповіддю Мінцифри на виклики, які постають перед країною внаслідок повномасштабної війни, краху глобальної архітектури безпеки, розхитування демократичних інститутів у розвинутих країнах і водночас – черговим технологічним стрибком. Аби вистояти і перемогти Україні варто менше залежати від постачання високоточного озброєння, змінити структуру економіки, уникати вузького напрямку постачання сировини і ціни на неї на світових ринках. Інновації суттєво залежать від людей і рівня їх освіти, від можливостей залучити тих, кого називають талантами.
У 2021 р. експерти Національного бюро економічних досліджень Кембріджського університету дійшли трьох основних висновків:
Як і інновації, освіта є кумулятивним процесом і доступ до знань вищого рівня залежить від доступу до базової освіти та навичок у перші роки життя. Сама по собі освіта, ймовірно, не може зробити когось великим інноватором. Однак, якісна освіта просто необхідна для того, щоби вивести потенційних інноваторів до кордонів знань.
Одна з проблем, що потребує вирішення у рамках стратегії, це створення кращої віддачі людського капіталу в економіку. Зокрема через підвищення продуктивності праці. Тут будуть потрібні і більше технологічних компаній, що створюватимуть більше кваліфікованих робочих місць, і інфраструктура підтримки бізнесу, і розвинутий ринок. Але є частина роботи, що зосереджена у системі освіти. Школа, а за нею і ВНЗ переважно, орієнтують учнів і студентів на виконання вказівок, тих, хто здійснює контроль, ніж на розв’язання проблем, що підкидає життя. Тож, навіть маючи ґрунтовні знання, такі люди обмежені у діапазоні його застосування. У результаті видатки на освіту виявляються не досить ефективними. Система крутиться наче на холостих обертах. І хоча державному бюджету України є що надолужувати у фінансуванні освіти, бо маємо у середньому $ 40 тис на одного учня за весь період його навчання, тоді як у країнах ОЕСР це у середньому $ 100 тис, але як бачимо, гроші, що витрачаються у системі освіти припиняють впливати на якість.
Старша профільна школа, це, по суті, випускні класи у системі координат PISA – економіки. Те, що відбувається між базовою школою, де учні отримують набір компетентностей (що їх, власне, і оцінює PISA) та вибором: університету, коледжу, першого місця роботи чи власної справи, яку робить учень. Ну, або не робить, покладаючись на інерцію, випадок чи везіння. Як це часто відбувається в Україні.
Отже, перше, що варто зробити, це створити навігацію для школярів і загалом усіх зацікавлених у навчанні чи перекваліфікації. З огляду на те, що освіта в Україні стрімко цифровізується і вже оголошено про випуск освітнього застосунку «Мрія», цю інфраструктуру варто робити основою для формування персоналізованих освітніх траєкторій. Старша школа, або ж точніше – ліцей, мають давати учневі можливість обрати до невеликої кількості обов'язкових відповідну кількість додаткових предметів для навчання. Важливо також навчати робити вибір і брати за нього відповідальність. Відповідно профіль має бути не стільки у ліцею, скільки в учня.
Перед самостійним виходом у світ молоді варто давати опертя не лише на знання, але й на те, що називається ремеслом, крафтом. Тож, у старшій профільній школі та професійних коледжах навчання має базуватися на методі на кшталт навчання через розв'язання конкретних проблем. Зокрема, реалізувати програму «Мейкерство у школі» (підтримувати і розвивати у школах осередки мейкерства та оснащувати їх відповідними майстернями, зокрема як складову STEM-освіти і профорієнтації).
Отже, лідерам кожної із цих ініціатив має бути те, що Рон Аднер назвав «широким поглядом» – здатність брати до уваги, як справи у тих, хто працює над інноваціями чи змінами у сусідніх сферах і від чиїх успіхів, залежатиме втілення ваших інноваційних ініціатив.
Читайте також: