«Я обурювався, а лікар сказав: «Подякуй, що не відрізав і другу руку»

Україну часто порівнюють з Ізраїлем і, певною мірою, у цьому є сенс: як і українці, ізраїльтяни живуть поряд з агресивними сусідами, що прагнуть їх знищити.

Вся історія Ізраїлю – боротьба, і ведуть цю боротьбу ізраїльтяни за власну державу з кінця 40-х років минулого століття, відповідно і досвіду у них багато. Соціалізація ветеранів, велика кількість поранених з ампутаціями, їхнє відновлення і реабілітація – ті проблеми, з якими зараз стикається Україна, і які вже багато років вирішує Ізраїль. Як саме?

Про це у своїй історії розказав Рамі Браха – адвокат, бізнесмен і колишній військовий армії Ізраїлю. Ще у 1983 році отримав поранення, втратив кінцівки і пройшов важкий шлях прийняття себе і повернення до життя. Історія Рамі вражає своєю відвертістю, тож буде корисною для українців, які опинилися у схожій ситуації.

Добровольцем у десант

З дитинства Рамі мріяв займатися спортом. Його пристрастю був теніс.

«З 10 до 18 років я був мрійником. Мені була дуже потрібна мрія, і щойно вона з'являлася, я йшов до неї щосили. Підлітком я мріяв стати професійним тенісистом. Грав у теніс з ранку до ночі в команді «Маккабі» у Тель-Авіві. Брав участь у змаганнях в Ізраїлі та по всьому світу», – розказує Рамі.

Та коли хлопцеві виповнилося 17 років, довелося думати про армію.

Рамі захотів пройти службу у бойових частинах, щоб випробувати себе.

«Я хотів служити так, щоб це сформувало мою особистість, і я пішов добровольцем у десант», – пояснює чоловік.

Після строкової служби Рамі Браха підписав контракт і вступив на офіцерські курси. І у цей час спалахнула війна з Ліваном. Рамі приймав безпосередню участь у бойових діях, та доля була прихильна до нього.

«Усі хлопці у моїй групі казали: «Рамі йди першим, а ми – за тобою. Тобі постійно щастить. З тобою нічого не трапиться», – пригадує чоловік. – Одного разу було дуже страшно. Ми їхали колоною бронетранспортерів і по нас стріляли з усіх боків. Щосекунди ліворуч і праворуч розривалися снаряди. Я пам'ятаю, що сидів у броньовику і не міг закрити верхній люк, на нас сипалися пісок і земля від вибухів. Я казав собі: «Як пощастило тим, хто поруч зі мною – з ними нічого не станеться». Я заспокоював себе цією думкою. У цій колоні загинули кілька моїх друзів в інших машинах – вони підірвалися. Але я все одно думав, що зі мною нічого не станеться».

Тоді чоловік повернувся неушкодженим та через деякий час, отримавши групу під своє командування, Рамі знову вирушив у гарячу точку. Цього разу йому не пощастило…

«За мить я став уламком розбитої склянки»

Перебуваючи з підрозділом на півночі Лівану, Рамі Браха отримав наказ рятувати поранених товаришів, які потрапили на мінне поле.

«Ми з ротним командиром мали вивести всіх з мінного поля. Ротний йшов попереду, озброївшись щупом, а я позначав білою стрічкою не заміновані ділянки. Ми йшли слід у слід і я забивав кілочки, намотуючи білу стрічку», – пригадує колишній військовий.

Та, на жаль, навіть такі заходи підвищеної безпеки не змогли врятувати Рамі від поранення. Чоловік знайшов «свою» міну.

«Буквально за пів секунди до того, як я стаю на камінь, у мене з'являється відчуття, що я роблю велику помилку. Це було зрозуміло з того, що камінь лежав не на своєму місці, що його посунули. Усе навколо було мокрим від дощу, а на камені з боків був засохлий бруд. Було відчуття, що хтось його витягнув і поклав під нього міну. У цей момент я почув вибух і пролетів на кілька метрів вперед…», – каже Рамі.

Приземлився чоловік вже у новій реальності.

«Мене наче громом вразило, і я зрозумів, що хвилину тому я був боєць з рівнем Рембо – командир взводу десантників, 30 бійців за мною, я все можу, все вмію, суперпрофі – і за одну мить я став якимось уламком розбитої склянки», – пояснює ексвійськовий.

Рамі отримав важкі поранення рук та ніг.

«Я подивився на себе і зрозумів, що у мене немає ступні: полетіла разом із черевиком. Ліва рука виглядала ніби без кісток, як желейна цукерка. Усе було переламано. А права рука була ціла, але у зап'ястку була велика дірка, відірваний великий шматок. Перше, що спало на думку: життя вже не буде таким, як раніше. Все, що ти собі думав, мріяв, планував, вже не актуально», – згадує чоловік.

У лікарні Рамі опинився за три години після поранення.

«Я говорив собі: не можна непритомніти, потрібно сказати лікарю, щоб він не відрізав руку. Але я все ж втратив свідомість…», – пригадує колишній військовий.

Прийшов до тями Рамі вже після операції. Йому ампутували частину ноги і руку.

«Протягом трьох тижнів я відчував нереальний біль. Я відчув, що таке дно у своєму житті, адже не міг самостійно навіть почистити зуби. Вдень до мен