НАТО підготувало близько 4 000 сторінок планів оборони східного флангу - від локального інциденту до повномасштабного застосування статті 5. Адмірал Джузеппе Каво Драгоне каже, що Альянс знає, що робити у разі нападу. Проблема сучасної війни в іншому: навіть найкращий план не стріляє, не ремонтує танки й не доставляє ракети до фронту.
Голова Військового комітету НАТО адмірал Джузеппе Каво Драгоне привіз із Копенгагена цифру, яка чудово звучить у штабі: 4 000 сторінок. Саме стільки займають три регіональні оборонні плани, які описують дії Альянсу на східному фланзі - від обмеженої кризи або вторгнення на територію союзника до ситуації, що потребуватиме застосування статті 5. За словами адмірала, документи визначають конкретні дії, переміщення військ і заходи реагування, а процедури максимально стандартизовані саме для прискорення ухвалення рішень.
Каво Драгоне сформулював висновок без зайвої скромності: командна структура готова, особовий склад готовий, системи й озброєння готові. На офіційній конференції Військового комітету НАТО 18-19 вересня головною темою справді був перехід від політичних обіцянок збільшувати оборонні бюджети до створення реальних військових спроможностей.
Чотири тисячі сторінок, утім, є дивним способом вимірювати боєготовність. Якщо війна відбуватиметься в читальному залі, перевага НАТО виглядає переконливо. Якщо вона відбуватиметься так, як війна в Україні, - рахувати доведеться дещо інше.
Війна 4.0 не читає PDF
Було б несправедливо називати ці документи макулатурою в буквальному сенсі. Після російського вторгнення в Україну НАТО справді перебудувало оборонне планування. Три регіональні плани потрібні для того, щоб командири заздалегідь знали, які сили куди рухаються, які штаби ними керують і які ресурси необхідні в різних сценаріях ескалації. Сенс такого планування якраз у тому, щоб не починати імпровізацію після першого удару.
Тому популярна карикатура, за якою у разі нападу 32 держави НАТО спочатку повинні сісти за стіл, перекласти 4 000 сторінок двадцятьма мовами й отримати дозвіл кожного національного парламенту, неточна. Значна частина військової роботи проводиться заздалегідь. Сам Каво Драгоне наголосив, що процедури стандартизуються саме для скорочення часу реагування.
Але тут починається значно цікавіша проблема. План може прискорити використання ресурсів. Він не може створити ресурси.
Українська війна показала, наскільки швидко конфлікт високої інтенсивності перетворює стратегічні документи на таблиці матеріальних потреб. Скільки є артилерійських снарядів? Скільки ракет ППО? Скільки ремонтних бригад? Скільки залізничних платформ здатні перевозити бронетехніку? Скільки екіпажів можна замінити після перших тижнів боїв?
На ці питання кількість сторінок відповіді не дає.
Литовський тест
Найкращою ілюстрацією є не штаб НАТО в Брюсселі, а німецька 45-та бронетанкова бригада в Литві. Вона має стати одним із найважливіших елементів оборони східного флангу і до кінця 2027 року повинна налічувати приблизно 4 800 військових і 200 цивільних співробітників.
І саме тут стратегія зустрілася з кадровою службою.
Бундесвер визнав, що добровільного комплектування недостатньо для окремих спеціальностей. У вересні німецьке Міноборони вирішило використовувати обов’язкові призначення, короткострокові відрядження та ротації для заповнення дефіцитних посад. За офіційними даними, близько 80% місць уже були укомплектовані добровольцями, але проблеми залишалися в окремих спеціальностях.
Це дуже корисний урок про сучасну армію. Їй потрібні не тільки танкісти й піхотинці. Потрібні логісти, зв’язківці, технічні фахівці, медики, ремонтники та люди, здатні підтримувати складні цифрові системи. У повідомленнях про кадрові труднощі литовської бригади окремо згадувалися дефіцити серед IT- і логістичних спеціалістів.
Можна за кілька місяців написати ще тисячу сторінок оборонного плану. Підготувати тисячу кваліфікованих військових спеціалістів за той самий час значно складніше.
Саме тому 45-та бригада є набагато цікавішим індикатором готовності НАТО, ніж товщина секретної папки. Це маленька лабораторія великої проблеми: Європа вже знає, що їй потрібно зробити. Тепер їй потрібно знайти людей і техніку, які це зроблять.
Консенсус не обов’язково є головним гальмом
Ще одна звична критика НАТО полягає в тому, що Альянс із 32 держав буде надто повільним. Частково ризик реальний: політичні рішення, національні обмеження, різні правила застосування сил і необхідність координувати десятки армій неминуче створюють тертя.
Але саме 4 000 сторінок мають зменшувати цю проблему, а не збільшувати її. Регіональне планування визначає заздалегідь, які сили потрібні конкретному командуванню, як вони переміщуються і як різні національні контингенти повинні діяти разом. Тобто товста папка - не симптом того, що НАТО планує імпровізувати. Навпаки, це спроба заздалегідь прибрати якомога більше імпровізації.
Справжнім випробуванням стане інше: чи відповідають сили, закріплені за цими планами, тим силам, які реально можна виставити в потрібному місці й у потрібний момент.
На штабній карті дивізія переміщується одним умовним знаком. У реальності їй потрібні ешелони, мости достатньої вантажопідйомності, пальне, ремонт, боєприпаси, ППО, польові шпиталі та тисячі людей. І все це повинно пережити перші удари противника.
У Війні 4.0 логістика перестала бути тилом. Вона сама стала фронтом.
Найнебезпечніша сторінка - складська
Саме тут починається головний розрив між НАТО як політичним і військовим гігантом та європейськими арміями як набором конкретних матеріальних можливостей. Альянс має колосальну сукупну економіку, авіацію, розвідку, ядерне стримування й американську військову машину. Тому називати НАТО «паперовим тигром» було б карикатурою, а не аналізом.
Проте сама організація визнає, що тепер головне завдання - перейти від бюджетних обіцянок до реальних спроможностей. Саме так Військовий комітет сформулював мету копенгагенської зустрічі.
І ця фраза значно важливіша за ефектні 4 000 сторінок.
Бо гроші мають перетворитися на заводи. Заводи - на ракети, снаряди, бронетехніку й дрони. Техніка - на укомплектовані частини. Частини - на сили, які можна швидко перекинути через Європу. А запаси повинні бути достатніми не для красивого першого тижня війни, а для місяців промислового виснаження.
Саме на цьому етапі західна модель стикається з найнеприємнішою спадщиною десятиліть миру: частину оборонної інфраструктури можна скоротити за кілька років, але відновлювати її доводиться значно довше.
4 000 сторінок - це тільки початок
Тому цифра Каво Драгоне водночас і смішна, і серйозна. Смішна - тому що вимірювати військову готовність сторінками приблизно так само корисно, як оцінювати авіацію за товщиною інструкції до винищувача. Серйозна - тому що велика війна без детального планування перетворюється на хаос ще швидше, ніж велика бюрократія.
НАТО, схоже, зробило першу частину домашньої роботи: визначило сценарії, командування, маршрути й алгоритми реагування. Тепер починається друга, дорожча частина - наповнити ці схеми людьми, боєприпасами, ППО, бронею, транспортом і промисловими потужностями.
Тому справжня перевірка 4 000 сторінок відбудеться не в брюссельському штабі й навіть не на чергових навчаннях. Вона відбудеться в момент, коли командир відкриє потрібний розділ і попросить виділену йому бригаду, ешелон або батарею ППО.
Найгірше, що може виявитися на наступній сторінці оборонного плану НАТО, - не неправильна інструкція. А правильна інструкція для підрозділу, якого немає.