Гормон любові
Вчені знайшли в мозку ділянку, де перетинаються дія окситоцину та страх.
Японські вчені виявили в мозку мишей групу нейронів, чутливих до окситоцину, у паравентрикулярному таламусі (PVT), яка впливає на соціальну поведінку та здатність переставати боятися після зникнення небезпеки. Дослідники вивчали нейрони з рецепторами окситоцину, проводячи експерименти на генетично модифікованих самцях мишей. Результати показали, що пригнічення роботи цих нейронів зменшувало інтерес мишей до незнайомих особин, тоді як активація нейронів давала короткочасний ефект, зменшуючи страх.
Пригнічення нейронів не впливало на рухливість мишей, і підвищення тривожності не пояснювало зміни в поведінці. Мишей навчали пов’язувати певне місце зі слабким електричним ударом, і хоча пригнічення нейронів не заважало їм запам’ятати початкову небезпечну ситуацію, після повернення у безпечне місце миші з пригніченими нейронами продовжували завмирати від страху. Активація нейронів на початковому етапі зменшувала завмирання від страху, але ефект зникав наступного дня і через тиждень.
Дослідження соціальної поведінки
Дослідники також проаналізували дані 30 японських підлітків, з яких 19 мали розлад аутистичного спектра, а 11 — без нього. Вони порівнювали рівень окситоцину в слині, результати МРТ таламуса та поведінкові показники. Однак вибірка була невеликою, а рівень окситоцину в слині не обов'язково відображає його активність у мозку. Дослідження має обмеження, оскільки переважно досліджувалися самці мишей, а штучне активування нейронів не відтворює природне вивільнення окситоцину. Результати не доводять, що природний окситоцин безпосередньо керує соціальною поведінкою чи згасанням страху у людей.
Автори дослідження зазначають, що подальше вивчення механізму може допомогти краще зрозуміти порушення соціальної поведінки та регуляції страху, зокрема при аутизмі й тривожних розладах.
Ці результати можуть мати значення для розвитку терапевтичних підходів до лікування соціальних порушень, таких як аутизм або тривожні розлади. Розуміння ролі окситоцину в регуляції соціальної поведінки і страху може допомогти в створенні нових методів лікування, що базуються на модифікації нейронних шляхів. Оскільки дослідження проводилося на тваринах, подальші дослідження на людях можуть підтвердити або спростувати ці висновки, розширюючи наше розуміння нейробіологічних механізмів соціальної поведінки.
Цікаво, що вивчення нейронів, які реагують на гормони, може пролити світло на різні аспекти нашої поведінки. Наприклад, нейробіологи дослідили, чому при здивуванні розширюються зіниці, що свідчить про складну взаємодію між емоціями та фізіологічними реакціями. Це відкриття підкреслює важливість нейробіологічних досліджень у розумінні людської психіки.