Європейські кредити, потенційні американські пакети допомоги, програми МВФ і нові боргові інструменти створюють враження, що фінансування України можна забезпечити на роки вперед. Але за великими цифрами міжнародної підтримки приховується значно складніша проблема: гроші для утримання держави та ресурси для ведення війни — не одне й те саме. Навіть формально збалансований бюджет не гарантує достатньої кількості боєприпасів, техніки, військовослужбовців і виробничих потужностей. У 2027 році саме ця різниця може стати одним із головних випробувань української економіки.
Ілюзія великих мільярдів
У дискусіях про фінансування України дедалі частіше з'являються суми, які ще кілька років тому здавалися немислимими. Європейські запозичення, програми міжнародних фінансових організацій, потенційна допомога США та власні бюджетні надходження складаються в масштабну фінансову конструкцію.
Розглянемо умовний сценарій на 2027 рік. Припустімо, що Україна отримає $58 млрд власних податкових надходжень, $49 млрд базового європейського фінансування, $15 млрд від МВФ та Світового банку, додаткові $43,6 млрд через нові європейські боргові інструменти й ще $15 млрд від Сполучених Штатів.
Загальна сума становитиме $180,6 млрд. За умовної потреби у $175 млрд виникає навіть арифметичний надлишок у $5,6 млрд.
На папері така конструкція виглядає переконливо. Проте перелічені суми є сценарними припущеннями, а не підтвердженим планом фінансування 2027 року. Частина інструментів може залишитися політичною пропозицією, частина коштів — надходити протягом кількох років, а окремі програми можуть перетинатися між собою.
Найголовніше — різні джерела фінансування мають різні правила використання.
Скласти всі мільярди в одну колонку ще не означає отримати гроші, які можна витратити на будь-яку потребу держави.
Два бюджети однієї війни
Українські державні фінанси фактично працюють у двох взаємопов'язаних контурах.
Перший забезпечує цивільні функції держави: пенсії, соціальні виплати, медицину, освіту, роботу державних установ та інші бюджетні зобов'язання. Саме для підтримки цього напряму міжнародні партнери надають значну частину макрофінансової допомоги.
Другий охоплює оборону й безпеку: грошове забезпечення військовослужбовців, закупівлі озброєнь, виробництво боєприпасів, фортифікації, логістику та утримання військової інфраструктури.
Розмежування принципове. Більшість програм прямої бюджетної підтримки міжнародних фінансових організацій не призначена для безпосереднього фінансування військових операцій. Водночас це не означає універсальної заборони на використання будь-якої західної допомоги для оборони. Існують окремі програми військової підтримки, закупівель озброєння та фінансування оборонного виробництва.
Крім того, бюджетні ресурси частково взаємозамінні: зовнішня підтримка цивільних видатків дозволяє Україні спрямовувати більшу частину власних доходів на оборону.
Отже, два контури не є повністю ізольованими. Але вони створюють різні обмеження, які неможливо усунути простим додаванням міжнародних кредитів до загального бюджету.
Звідки береться дефіцит у $67 млрд
Уявімо, що сукупні оборонні потреби України у 2027 році становитимуть $125 млрд, тоді як власні податкові надходження — $58 млрд.
Проста арифметика дає різницю в $67 млрд.
Однак називати цю суму автоматичною касовою дірою військового бюджету було б некоректно. Для такого висновку необхідно врахувати неподаткові доходи, внутрішні запозичення, залишки коштів, спеціальні фонди, структуру видатків і міжнародну військову допомогу.
Особливо важливо відокремлювати грошові витрати українського бюджету від вартості зброї та техніки, які партнери передають безпосередньо.
Наприклад, переданий союзником комплекс протиповітряної оборони може мати значну економічну вартість, але не створює еквівалентного надходження на рахунок українського Міністерства фінансів.
Тому оцінка фінансової стійкості має охоплювати не лише бюджетні показники, а й матеріальне забезпечення армії.
Саме тут виникає фундаментальна проблема: держава може мати достатньо коштів для виконання цивільних зобов'язань, але водночас відчувати гострий дефіцит конкретних видів озброєння.
Економіка під обстрілами: прихована ціна виснаження
Війна руйнує не лише інфраструктуру. Вона поступово послаблює економічну основу, яка дозволяє державі фінансувати власну оборону.
Удари по енергетиці збільшують виробничі витрати, порушують логістику та змушують підприємства інвестувати в резервне електропостачання. Повітряні тривоги скорочують робочий час, а міграція та мобілізація посилюють дефіцит кадрів.
Для бюджету наслідки проявляються через повільніше зростання економіки, зменшення потенційних податкових надходжень і додаткові державні витрати.
У запропонованому песимістичному сценарії щомісячні економічні втрати оцінюються приблизно у $2 млрд, або $24 млрд на рік. Проте ця цифра потребує окремого економетричного обґрунтування.
Ще важливіше, що втрати виробництва не можна автоматично прирівнювати до втрат податкових доходів. Зменшення ВВП на певну суму не означає скорочення бюджетних надходжень на ту саму величину.
Якщо припустити падіння власних податкових доходів із $58 млрд до $34–38 млрд, розрив між ними та умовними оборонними потребами у $125 млрд становитиме $87–91 млрд.
Це математично правильний розрахунок для заданих припущень, але не підтверджений прогноз дефіциту українського військового бюджету.
Водночас сама логіка ризику залишається актуальною: тривала війна може одночасно збільшувати потреби держави та обмежувати її здатність генерувати доходи.
Найнебезпечніший економічний сценарій — не просто зростання військових витрат, а їхнє зростання на тлі ослаблення виробництва, зайнятості та податкової бази.
Європа може позичити гроші. Але чи здатна вона виробити достатньо зброї?
Європейські фінансові інструменти допомагають Україні зберігати роботу державних установ, здійснювати соціальні виплати та підтримувати макроекономічну стабільність.
Це має безпосереднє значення і для обороноздатності. Армія не може ефективно функціонувати в державі, де зруйнована цивільна економіка, паралізовані бюджетні платежі та відсутня базова інфраструктура.
Однак фінансова підтримка не замінює військово-промислового виробництва.
Для ведення тривалої війни необхідні артилерійські боєприпаси, ракети-перехоплювачі, засоби радіоелектронної боротьби, безпілотні системи, бронетехніка та ремонтні потужності.
Навіть за наявності грошей відповідні товари неможливо придбати миттєво, якщо виробничі лінії завантажені, постачання компонентів обмежене, а строки виконання контрактів вимірюються роками.
Саме тому європейська оборонна політика дедалі більше зосереджується на нарощуванні виробництва, довгострокових замовленнях і спільних закупівлях.
Проблема полягає не в тому, що Брюссель здатний лише позичати гроші. Європейські держави також постачають озброєння та інвестують в оборонну промисловість. Питання — чи відповідатимуть масштаби й темпи цього процесу реальним потребам України.
Дипломатія як наслідок економічного тиску
У політичних дискусіях переговори про припинення війни часто розглядаються крізь призму поступок, принципів і міжнародних гарантій.
Але економічний чинник також впливає на переговорні позиції всіх сторін.
Для України тривала війна означає необхідність підтримувати оборонні витрати, зберігати економічну активність і забезпечувати передбачуване міжнародне фінансування.
Для Росії — продовжувати масштабні військові видатки, утримувати виробничі потужності та управляти наслідками санкцій і структурних дисбалансів.
Для європейських партнерів — поєднувати підтримку України з власними бюджетними обмеженнями та необхідністю переозброєння.
Для США — визначати співвідношення між допомогою Україні, внутрішніми пріоритетами та іншими зовнішньополітичними зобов'язаннями.
Проте економічний тиск не робить конкретну дипломатичну домовленість неминучою. Держави здатні продовжувати війни навіть за надзвичайно високих економічних витрат, якщо вважають альтернативні результати ще небезпечнішими.
Тому фінансові показники можуть пояснювати зростання стимулів до переговорів, але не визначають автоматично ані їхніх строків, ані умов.
2027 рік: випробування на стійкість
До 2027 року вирішальне значення для української економіки матимуть три взаємопов'язані чинники: стабільність міжнародного фінансування, спроможність внутрішньої економіки генерувати доходи та доступність військових ресурсів.
Навіть великі кредитні програми не усунуть усіх ризиків, якщо виробництво залишатиметься під постійною загрозою, а оборонні потреби зростатимуть швидше за можливості партнерів.
Водночас не можна ігнорувати адаптаційний потенціал української економіки. Розвиток власного оборонного виробництва, технологічні інновації, зміна логістичних маршрутів і міжнародна інтеграція здатні частково компенсувати наслідки війни.
Тому розрахунки на кшталт умовного дефіциту у $90 млрд корисні як стрес-сценарії, але небезпечні, якщо їх подавати як уже встановлену фінансову реальність.
Головне запитання полягає не в тому, чи можна знайти достатню кількість мільярдів у міжнародних бюджетах. Воно полягає в тому, чи здатні ці мільярди своєчасно перетворюватися на економічну стійкість, оборонне виробництво та реальні військові можливості.
Бухгалтерія війни не обмежується балансом доходів і видатків. Її остаточний результат визначається тим, скільки економічних ресурсів держава здатна перетворити на обороноздатність — і як довго вона може підтримувати цей процес.
У цьому сенсі 2027 рік стане не просто черговим бюджетним періодом, а перевіркою життєздатності всієї моделі фінансування української оборони.
Адже війна може тривати доти, доки існують політична воля, людські ресурси, економічна база та військові можливості. Гроші залишаються необхідною умовою цієї системи, але самі по собі не гарантують жодної з інших.
І саме цю різницю не здатна приховати навіть найоптимістичніша бюджетна презентація.