Критика системи державного менеджменту в Україні
Економіст Олег Устенко висловив критику щодо системи державного менеджменту в Україні в ефірі політолога Юрія Романенка. Він зауважив, що відсутність меритократії, персональної відповідальності та стратегічного бачення призводить до деградації системи державного управління. Устенко акцентував на тому, що призначення людей на посади за принципом лояльності, а не професійної придатності, негативно впливає на ефективність роботи державних структур.
В ході обговорення Юрій Романенко порівняв сучасних управлінців з менеджерами початку 2000-х років, наводячи приклад підходу до бізнес-процесів на прикладі Ігоря Литовченка та компанії "Київстар". Він підкреслив, що раніше існували фахівці, які не лише розуміли свою індустрію, але й мали довгострокові стратегії на 5-10 років. Натомість, за його словами, сучасна стратегія зводиться до виживання до наступного траншу.
Устенко зазначив, що важливо розуміти, що за кожною цифрою стоїть конкретна людина, яка приймає рішення. Якщо ця людина не несе відповідальності за результати своєї діяльності, то країна отримує неефективне управління. Він також підкреслив, що під час війни, коли кожен мільярд може бути використаний для забезпечення тисяч снарядів, необхідно вживати заходів для покращення управлінських практик.
Необхідність реформ
Обидва експерти акцентували, що нинішня система державного управління є прикладом "совкового держкапіталізму" у найгіршому його прояві. Вони вважають, що держава тримає активи, які не можуть бути ефективно використані, лише для того, щоб призначити "свою" людину на відповідну посаду. Устенко наголосив на необхідності персональної фінансової та кримінальної відповідальності за рішення, які завдають шкоди державі.
Критика системи державного менеджменту в Україні, висловлена експертами, підкреслює нагальність реформ, які можуть забезпечити ефективність управління в умовах війни та економічних викликів. Важливість професійної придатності та відповідальності на всіх рівнях управління стає дедалі очевиднішою, оскільки країна стикається з необхідністю оптимізації ресурсів для досягнення стратегічних цілей. Реалізація змін може стати запорукою не лише стабільності, а й розвитку держави в складний період.