Український парламент може ухвалити податок на посилки, виконати вимоги щодо реформ і розблокувати чергові мільярди зовнішнього фінансування. Це допоможе державі оплачувати пенсії, зарплати та цивільні видатки. Але головна бюджетна проблема Києва лежить в іншій касі: додатковий дефіцит оборонного фінансування оцінюється приблизно у $27 млрд.
У Верховній Раді знову рахують голоси як гроші.
Після того як парламент не зміг із першої спроби ухвалити оподаткування іноземних посилок вартістю до €150, уряд повернув законопроєкти. 16 вересня Рада вже підтримала їх у першому читанні. За оцінкою парламентського фінансового комітету, попередня невдача могла поставити під ризик близько €4 млрд потенційного фінансування ЄС та МВФ, тоді як сам податок оцінюється приблизно у 10 млрд грн додаткових надходжень на рік.
Політична логіка зрозуміла.
Не виконуєте умови — не отримуєте грошей.
Виконуєте — отримуєте.
Проблема полягає в тому, що ця формула створює небезпечну ілюзію: ніби достатньо проголосувати всі вимоги Брюсселя та МВФ — і українська бюджетна проблема зникає.
Не зникає.
Тому що в Україні фактично існують два дефіцити.
І гроші, які лікують один, не обов’язково лікують інший.
€4 млрд за одне голосування
Для депутатів аргумент уряду виглядає майже непристойно переконливо.
З одного боку — непопулярний податок на дешеві імпортні покупки.
З іншого — мільярди євро зовнішнього фінансування, критично необхідного державі.
Математика голосування очевидна.
І ЄС справді прив’язує виплати за Ukraine Facility до виконання реформ. Окремою базовою умовою програми є дотримання демократичних механізмів, верховенства права та прав осіб, які належать до меншин. Виплати здійснюються траншами після оцінки виконання відповідних умов.
Це нормальна логіка кредитора.
Якщо Брюссель фінансує функціонування української держави, він хоче бачити реформи, контроль за використанням грошей та поступове наближення українського законодавства до європейського.
Але звідси не випливає, що кожен розблокований європейський мільярд автоматично можна відправити на фронт.
Дві каси однієї війни
Саме тут починається українська бюджетна аномалія.
Держава повинна одночасно фінансувати дві величезні системи.
Перша — цивільна.
Пенсії.
Соціальні виплати.
Зарплати бюджетників.
Медицина.
Освіта.
Функціонування державного апарату.
Саме підтримка макрофінансової стабільності, державних послуг, відновлення та реформ є центральним призначенням Ukraine Facility. Програма передбачає до €50 млрд підтримки у 2024-2027 роках.
Друга каса — військова.
Особовий склад.
Боєприпаси.
Пальне.
Дрони.
Техніка.
Ремонт.
Фортифікації.
І саме тут у 2026 році виникла додаткова незакрита потреба приблизно у $27 млрд. Reuters 16 вересня повідомляв, що українська влада оцінює саме в таку суму нестачу коштів на додаткові оборонні видатки.
Це і є число, яке неможливо скасувати голосуванням за податок на посилки.
Не всі європейські гроші цивільні
Тут, однак, потрібне важливе уточнення.
Було б неправильно стверджувати, що Євросоюз юридично взагалі не може фінансувати українську оборону.
Стара конструкція Ukraine Facility справді орієнтована передусім на макрофінансову стабільність, відновлення, державні послуги та реформи. Але новий пакет ЄС на 2026-2027 роки обсягом €90 млрд прямо створювався для бюджетних і військових потреб України.
Тому проблема складніша за формулу «ЄС заборонено платити за армію».
Правильніше сказати так:
цивільні програми допомоги та військове фінансування мають різні механізми, умови й графіки. Розблокування одного не означає автоматичного закриття іншого.
Саме ця різниця і губиться в політичній дискусії.
$190 млн на добу
Масштаб проблеми найкраще показує швидкість витрат.
За даними Reuters, військові витрати України за перші вісім місяців року досягли приблизно $42 млрд, тоді як внутрішні доходи та запозичення становили близько $39 млрд. Поточна вартість війни оцінювалася приблизно у $190 млн на день.
Це майже $8 млн на годину.
За такої швидкості бюджет починає поводитися як бак автомобіля з пробитим днищем.
Питання вже не лише в тому, скільки пального залити.
Питання — з якою швидкістю воно витікає.
І саме тут особливо добре видно масштаб податку на посилки.
Великий скандал, маленькі гроші
Очікувані надходження від оподаткування малих міжнародних посилок оцінюються приблизно у 10 млрд грн на рік.
Для звичайного податкового законопроєкту це серйозна сума.
Для війни вартістю $190 млн на добу — майже статистична похибка.
Навіть якщо весь додатковий дохід гіпотетично спрямувати виключно на оборону, він не змінює стратегічної картини.
Саме тому політичний шум навколо €150 вводить в оману.
Податок важливий не стільки тому, що він сам наповнить українську казну.
Його головна цінність — у ролі ключа до значно більших зовнішніх грошей.
Десять мільярдів гривень можуть допомогти бюджету.
Мільярди євро зовнішнього фінансування можуть утримувати державу.
Але навіть вони не ліквідують автоматично оборонний розрив.
$27 млрд — це інша ліга
Масштаб стає зрозумілим, якщо порівняти порядки величин.
Україні бракує приблизно $27 млрд додаткового оборонного фінансування.
Це не дефіцит, який можна закрити новим митом, акцизом або боротьбою з кількома податковими пільгами.
Це вже макроекономічна величина.
Для її покриття потрібна комбінація значно серйозніших рішень:
внутрішні запозичення, додаткові податки, військова допомога партнерів, спеціальні європейські механізми, закупівлі союзниками зброї для України або використання доходів і потенційно самих заморожених російських активів.
Саме тому уряд може успішно домовитися з МВФ, виконати всі європейські індикатори — і все одно наступного ранку прокинутися з військовою дірою у десятки мільярдів.
Цивільний тил теж є зброєю
З іншого боку, називати цивільне фінансування другорядним було б так само помилково.
Якщо ЄС оплачує частину цивільних потреб України, він фактично звільняє внутрішні доходи держави для оборони.
Європейський євро, витрачений на зарплату вчителю, не стає артилерійським снарядом.
Але він дозволяє українській гривні, яку інакше довелося б витратити на цього вчителя, піти Міністерству оборони.
Тому поділ між цивільними та військовими грошима юридично реальний.
Економічно він значно менш чистий.
Зовнішня підтримка цивільного бюджету опосередковано є одним із фундаментів української здатності фінансувати війну.
Це пояснює, чому уряд так нервово реагує на кожен заблокований транш.
Рада може купити час
Отже, виконання умов Брюсселя не є безглуздим.
Навпаки.
Якщо голосування відкриває доступ до мільярдів зовнішнього фінансування, відмова від нього в умовах такого бюджетного напруження коштує надзвичайно дорого.
Але важливо розуміти, що саме купують ці голоси.
Вони допомагають утримувати цивільну державу.
Зменшують потребу друкувати гроші.
Підтримують валютну стабільність.
Дозволяють не забирати ще більше ресурсів у внутрішньої економіки.
І тим самим звільняють частину українських грошей для армії.
Це багато.
Але це не $27 млрд нових військових грошей.
Ілюзія виконаного домашнього завдання
Саме тут виникає політично небезпечна ілюзія.
Брюссель виставляє умови.
Рада голосує.
Транш розблоковано.
Уряд звітує про успіх.
У мирній країні на цьому історія могла б закінчитися.
У воюючій Україні після виконання домашнього завдання залишається ще один рахунок — і він найбільший.
За нинішньої інтенсивності війни проблема державних фінансів уже не зводиться до того, чи виконає Київ вимоги кредиторів. Вона полягає в тому, чи здатні Україна та її партнери створити окремий, достатньо великий і передбачуваний механізм фінансування самої війни.
Тому Верховна Рада справді може розблокувати мільярди.
Вона може врятувати цивільний бюджет від значно гострішої кризи.
Може виконати всі таблиці Єврокомісії та МВФ.
Але арифметика фронту від цього не зникає.
Європейські умови можуть відкрити касу. Проблема України в тому, що найбільший рахунок лежить біля іншого віконця.