Історія полоненого офіцера "Азову" Михайла Чаплі
Історія полоненого офіцера "Азову" Михайла Чаплі є яскравим прикладом жорстоких умов, за яких українські військові перебували в полоні. Михайло, який до великої війни служив у танковій розвідці, був водієм БТР і офіцером штабу, понад 17 місяців провів у СІЗО №2 у Таганрозі після переведення з колонії в Оленівці. Під час свого утримання він зазнавав жорстоких катувань, які позначилися на його фізичному та психічному стані.
Умови утримання та переживання
У СІЗО Михайло Чапля утримувався в жахливих умовах: 24 місяці, з яких 17 місяців він провів у камері, що складалася з 12 дощок, лавки, столу і туалету, без мила і туалетного паперу. За цей час його вага зменшилася з 105 кг до 58 кг, адже харчування складалося з квашеної капусти з водою та манної каші із сирим оселедцем. Полонені зазнавали побиття кийками, палками та шокерами, а заборонено було говорити без дозволу наглядачів. Михайло згадує, як у першу ж ніч після прибуття кілька сотень полонених гнали коридором під ударами кийків, палок і шокерів.
За словами Михайла,
“найстрашніше – коли ламають не тіло, а психіку”. Полонені змушували підписувати сфальсифіковані звинувачення. Михайлу, зокрема, приписували вбивства цивільних і підпал Будинку профспілок в Одесі. У камеру до нього закинули іншого полоненого з Луганська на ім'я Сергій, якого він доглядав близько місяця, адже той мав гепатит і сліди від шокера.
“Були й суїциди. Це найгірше відчуття, коли підбадьорюєш хлопця «брате, все буде нормально», а потім дізнаєшся – ще один не витримав”, – ділився своїми переживаннями Чапля.
13 вересня 2024 року Михайло Чапля повернувся додому в Україну, що стало знаковою подією не лише для нього, але й для його близьких. Дружина Михайла втілила його мрію, відкривши кав'ярню "Чапля Чарлі". Повертаючись до нормального життя, він зазначив, що
“я все одно вийду і житиму далі, а вони залишаться в цьому лайні”. Михайло також поділився, що
“це неймовірний кайф, коли ти відчуваєш, як вітер гладить тебе по щоці. Це і є воля”.
Михайло Чапля вважає, що, незважаючи на всі переживання, він
“досяг самого дна і відштовхнувся”.
“Я не осоромив честь азовця, офіцера, українця. І я вважаю, що вийшов звідти переможцем”, – підсумував він. Ця історія є свідченням надзвичайної сили духу та витривалості українських військових у найскладніших умовах.
Випадок Михайла Чаплі підкреслює не лише індивідуальний героїзм українських військових, але й ширшу проблему порушення прав людини в умовах війни. Катування та жорстокі умови утримання полонених є серйозною темою, яка потребує уваги міжнародної спільноти. Повернення Чаплі додому також символізує надію для інших військових, які все ще можуть залишатися в полоні, і підкреслює важливість підтримки родин, які чекають на своїх близьких. Це нагадування про те, що навіть у найтемніші часи можна знайти сили для боротьби за свої права та гідність.