Роздуми Павла Текучева про українське кіно та театр
Павло Текучев, 29-річний актор Національного театру Лесі Українки, поділився своїми думками про роботу над фільмом "Вічник", свою кар'єру в театрі, а також про стан українського кіно і театру під час війни. Текучев зіграв головну роль молодого Андрія Ворона у стрічці "Вічник", яка знята за мотивами роману Мирослава Дочинця "Вічник. Сповідь на перевалі духу". Персонаж Андрій Ворон прожив 104 роки, пережив війну та ув'язнення в Сибіру. Для цієї ролі актор втратив 10 кг ваги, а знімання фільму тривало 9 місяців. Сценарій "Вічника" писався приблизно 10 років.
Текучев зазначив, що найскладнішим днем зйомок став момент переправи через річку Черемош у жовтні чи листопаді. Для вікового гриму в "Вічнику" актор провів 14 годин у гримерному кріслі. Як акторський коуч для нього працювала Леся Островська. Текучев також звернув увагу на те, що українське кіно повинно створюватися для своїх глядачів:
"Ми маємо створювати кіно для своїх: фільми про нас, створені нами."
Стан театру та важливість якісного контенту
У контексті театру Текучев зауважив, що суто на зарплату в театрі сім'ю не прогодуєш. Театр Лесі Українки, який до 28 лютого 2022 року був відомий як "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки", підписав Меморандум про співпрацю з Театром Франка восени минулого року. У театрі запланована прем'єра нової вистави з польським режисером Ґжеґожем Яжиною на вересень цього року.
Павло Текучев також розповів про проекти, від яких не погодився б: невиправдане насильство та реклама казино. Серед фільмів, в яких він брав участь, можна назвати:
- Коп з минулого
- Коли ти вийдеш заміж?
- Ліки від минулого
- Поромник
- Для домашнього огнища
- Брати
- Острів скарбів
- Вічник
- Кіллхаус
Текучев наголосив на важливості створення якісного українського контенту, а також на необхідності підтримки акторів у складні часи, коли фінансове становище в галузі залишається напруженим.
Роздуми Павла Текучева відображають актуальні виклики, з якими стикається українське кіно та театр під час війни. Його акцент на створенні контенту для українських глядачів підкреслює важливість культурної самобутності в умовах кризових ситуацій. Співпраця театру Лесі Українки з Театром Франка може стати важливим кроком у розвитку театрального мистецтва в Україні, сприяючи підтримці акторів та створенню нових вистав у цей складний період.