Роздуми Олега Іваниці про загибель колеги
Олег Іваниця, пілот безпілотного літака у 412-й окремій бригаді безпілотних систем Nemesis, поділився своїми думками про загибель колеги Максима Неліпи. Він висловив свої почуття щодо втрати, зокрема, про докори сумління, які відчуває, коли усвідомлює, що він живий, а його товариш - ні.
“Коли кажуть про смерть, ти не думаєш про безпеку для себе, ти відчуваєш трошки докори сумління, що ти ще живий, а він - ні” - Олег Іваниця.
Максим Неліпа, який командував підрозділом безпілотників, загинув у складні часи, коли військові почали звикати до втрат. Іваниця зауважив, що на початку війни кожна втрата сприймалася як трагедія, але з часом військові починають сприймати це як частину робочого процесу.
“Коли у нас були перші втрати, це трагедія. А потім з часом, коли це вже якась енна втрата, ти оцінюєш її як частину робочого процесу” - Олег Іваниця.
Причини медійної стриманості
Іваниця також прокоментував причини, чому Неліпа рідко з'являвся на публіці та не давав інтерв'ю. За його словами, Максим говорив, що командування не дозволяло йому їздити на інтерв'ю. “Максік казав, що керівництво не дозволяло йому їздити на якесь інтерв'ю. Це не його свідомий вибір, це скоріше була команда зверху”, - зазначив Іваниця.
Що стосується служби самого Олега Іваниці, він вступив до лав територіальної оборони на початку повномасштабного вторгнення та воював на сході України. На початку 2024 року він перевівся до підрозділу протиповітряної оборони. Перед війною Іваниця був актором театру Чорний квадрат, сценаристом, а також брав участь у проєктах Дизель Шоу та На трьох.
Таким чином, переживання Іваниці щодо загибелі Неліпи і його роздуми про служби військових під час війни підкреслюють складність емоційного стану тих, хто служить на фронті, а також проблеми, з якими стикаються військові в контексті публічності та медійної присутності. Важливою є також роль командування у визначенні медійної політики підрозділів, що може впливати на сприйняття загиблих військових та їхніх колег у суспільстві.