Український бізнес часто стикається з парадоксом: формально його провину ще не встановлено, але рахунки вже можуть бути заблоковані, податкові накладні зупинені, активи арештовані, а робота підприємства - фактично паралізована. На мою думку, Україні потрібна інша модель відносин держави та підприємця: бізнес має залишатися недоторканним і невинуватим доти, доки протилежне не встановлено у передбаченому законом порядку.
Спочатку покарання, потім суд
Презумпція недоторканності бізнесу не означає імунітету від податків, перевірок чи кримінального переслідування. Йдеться про значно простіший принцип: держава не повинна зупиняти законну господарську діяльність лише на підставі припущення контролюючого або правоохоронного органу. Майно, рахунки, офіси та операційна діяльність мають залишатися захищеними, доки немає достатніх юридичних підстав для втручання.
Сьогодні ця логіка нерідко працює навпаки. Підприємцю спочатку доводиться доводити власну доброчесність, а вже потім домагатися відновлення своїх прав. Особливо небезпечним є поєднання податкового та кримінального механізмів: податковий спір ще може оскаржуватися, але паралельно бізнес отримує ризик кримінального провадження, обшуку, арешту активів або блокування рахунків.
Масштаб проблеми добре демонструє адміністрування ПДВ. За даними Рахункової палати, протягом 2021 року - першого півріччя 2024-го було зупинено реєстрацію 7,7 млн податкових накладних та розрахунків коригування на 144,1 млрд грн ПДВ. При цьому у судових спорах близько 75% рішень ухвалювалися на користь платників податків. Це важливий сигнал: якщо три чверті спорів, які доходять до судового рішення, завершуються на користь бізнесу, виникає питання не лише до окремих помилок, а й до самої конструкції контролю.
П’ять каналів тиску
Я виділяю п’ять сфер, у яких сьогодні найбільш помітний конфлікт між інтересами державного контролю та принципом недоторканності бізнесу. Це кримінально-процесуальні механізми, податкове адміністрування, банківський фінансовий моніторинг, управління арештованими активами та регуляторно-ліцензійна система.
У податковій сфері найбільш очевидною проблемою залишається блокування податкових накладних. Автоматизована система спочатку обмежує можливості платника, після чого саме він повинен документально доводити реальність своєї діяльності. Схожу проблему створює поділ підприємств на окремі категорії доброчесності. На мою думку, держава повинна аналізувати ризикові операції, а не формувати списки «хороших» і «поганих» підприємств.
Схожа логіка поступово сформувалася у банківській системі. Вимоги фінансового моніторингу необхідні для боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму та іншими злочинами. Проблема виникає тоді, коли ризик-орієнтований контроль фактично перетворюється на масове блокування звичайних операцій, а клієнт змушений доводити банку законність власних коштів. FATF передбачає саме ризик-орієнтований підхід, а не презумпцію підозрілості кожного клієнта.
Окрема проблема - арешт активів до остаточного рішення суду. Великий завод, торговельний центр або корпоративні права можуть бути критично важливими для функціонування підприємства. Передача такого активу в управління третій стороні ще до встановлення вини здатна змінити економічний стан бізнесу настільки, що навіть подальша перемога власника в суді вже не поверне його до початкової точки.
Що потрібно змінити
На мою думку, Україні необхідно законодавчо змінити саму філософію державного контролю. Умисел і вину платника податків повинен остаточно встановлювати суд, а не контролюючий орган. Поки триває адміністративне або судове оскарження податкового рішення, господарський спір не повинен автоматично перетворюватися на кримінальний із блокуванням рахунків, арештом майна та обшуками.
Систему блокування податкових накладних у нинішній конструкції доцільно ліквідувати, залишивши контроль за ПДВ через електронне адміністрування, декларації та аналіз конкретних ризикових операцій. Так само варто відмовитися від публічного поділу підприємців на «білих» та інших платників: доброчесність повинна бути базовою презумпцією, а не привілеєм, який необхідно отримувати від держави.
Фінансовий моніторинг також потребує зміни балансу. Перевірки не повинні безпідставно зупиняти нормальну господарську діяльність. Доцільно встановити чіткі строки внутрішньої банківської перевірки, обмежити автоматичне блокування операцій і передбачити персональну відповідальність за рішення, які фактично позбавляють клієнта можливості користуватися власними коштами.
Не менш важливо переглянути правила роботи з арештованими активами. Передача корпоративних прав або діючого підприємства в стороннє управління до остаточного вироку має застосовуватися лише за виняткових і чітко визначених законом умов. Завдання держави - зберегти актив, а не знищити його економічну цінність ще до завершення процесу.
Нарешті, необхідно скоротити кількість перевірок, які можуть починатися лише на підставі скарги, та перевести значну частину контролю в цифрову площину - аналіз звітності, РРО, ПДВ та інших масивів даних. У ліцензуванні логічним напрямом є перехід від каральної моделі до комплаєнсу: спочатку можливість виправити технічну помилку, а санкції - за системне або доведене порушення.
Держава також повинна нести відповідальність
Найбільша проблема нинішньої системи полягає в асиметрії. Бізнес несе фінансову, адміністративну, а іноді й кримінальну відповідальність за свої рішення. Водночас посадова особа, чиї необґрунтовані дії заблокували підприємство, знищили його ліквідність або призвели до втрати робочих місць, часто не несе співмірної відповідальності.
Тому реформа повинна спиратися на просту формулу: чим ширші повноваження держави, тим вищою має бути відповідальність за їх неправомірне використання. Посадовець повинен розуміти економічну та юридичну ціну необґрунтованого втручання так само, як її сьогодні розуміє підприємець.
Для України це питання вже виходить далеко за межі відносин податкової та бізнесу. У процесі європейської інтеграції та майбутньої відбудови країні доведеться конкурувати за приватний капітал. Інвестор оцінює не тільки ставки податків або вартість робочої сили. Він оцінює ймовірність того, що завтра його рахунок заблокують, актив арештують, а кілька років потому суд визнає ці дії помилковими.
Саме тому презумпція недоторканності та невинуватості бізнесу має стати не декларацією, а принципом, на якому будується законодавство. Спочатку держава повинна довести порушення - і лише потім карати. Не навпаки.