Герої без зброї
Рятувальник Аварійно-рятувального загону спецпризначення Володимир Ходанич розповідає про свою роботу, включаючи порятунок людей під час повені на Закарпатті та внаслідок обстрілів у прифронтових областях під час війни. Він працює рятувальником вже 20,5 років і за цей час брав участь у порятунку близько 10 людей.
Один із випадків, який запам'ятався Володимиру, відбувся на Ужгородщині. Тоді двоє людей опинилися на деревах посеред затопленої місцевості.
“Було близько опівночі, коли надійшло повідомлення, що двоє людей опинилися на деревах посеред затопленої місцевості. Вода прийшла раптово, рівень річки Латориця піднявся за лічені хвилини. Ми взяли човен, але на місці стало зрозуміло – він тут не допоможе. Навколо кущі, течія. До людей – майже вісімдесят метрів. Темно. Холодно. Чути крики, але звук гуляє луною… Порадившись, вирішили йти іншим шляхом. Я мав пропливти до потерпілих, тягнучи за собою мотузку і рятувальний жилет. Течія постійно зносила вбік, доводилося буквально виборювати кожен метр. Коли дістався до чоловіків, вони сиділи на гілках дерев. Вода доходила їм до пояса, до того ж мороз, мокрий одяг… Один із них був вже у критичному стані, потрібно було негайно його забирати” – згадує Володимир Ходанич.
Перший виїзд Володимира на Схід відбувся у 2022 році на Харківщину, до Балаклії. У 2025 році він здійснив дві ротації у прифронтових областях.
“Попри складні виклики на Закарпатті, ніщо не порівняється із залученнями у прифронтові області. Війна – це найстрашніше. Перший виїзд на Схід був у 2022 році. Харківщина, Балаклія. Потім — дві ротації у 2025-му. Саме ці залучення закарбувалися в пам’яті найглибше: порятунок людей після ракетних і дронових ударів, робота під загрозою повторних прильотів” – ділиться досвідом рятувальник.
Володимир також розповідає про один з моментів, коли команді вдалося врятувати людей після обстрілу: “У хвилину тиші ми почули голоси. Це момент, коли всередині все стискається, але з’являється надія. Немовля в колясці знайшли живим. Подружжя – теж. Жінку дістали першою. Чоловік був затиснутий плитою. Працювали домкратами, піднімали бетон обережно. Коли його витягли, одразу наклали турнікет і передали медикам – тоді вже видихнули”.
За словами Володимира, до такого досвіду не звикаєш: “До цього не звикаєш. Просто з часом вчишся триматися. Кожен виїзд інший, проте завдання ті ж самі – врятувати та допомогти”. Володимир Ходанич та його колеги продовжують виконувати свою важливу місію, рятуючи життя у найбільш складних і небезпечних умовах.
Розповідь Володимира Ходанича ілюструє героїзм та відвагу рятувальників, які щодня стикаються з небезпечними ситуаціями, рятуючи життя людей. Його досвід підкреслює важливість підготовки та професіоналізму у надзвичайних ситуаціях, особливо в умовах війни та природних катастроф. Такі історії є нагадуванням про цінність людського життя та роль рятувальників у суспільстві, які, нерідко ризикуючи власним життям, надають допомогу тим, хто її потребує найбільше.