Аналіз політичних змін в Росії
У колонці для The Observer Андрій Солдатов аналізує надії на політичні зміни в Росії, підкреслюючи, що раптові потрясіння, як правило, були ініційовані елітами, а не масовими протестами. Він зазначає, що хоча дронові удари та санкції можуть сповільнити воєнну машину Росії, вони навряд чи призведуть до швидкого колапсу. Найсерйозніші виклики для президента Володимира Путіна після 2022 року стосувалися ескалації війни, а не її завершення.
Щоліта серед ліберальної російської інтелігенції оживають надії на раптові політичні зміни в країні. Однак Солдатов попереджає, що ці надії можуть не відповідати реальності. Він вказує, що у 1991 році політичні зміни влаштовували КДБ та військові, а у жовтні 1993 року зміни ініціював парламент і віцепрезидент Єльцина. У 2023 році спроби змінити ситуацію робив Євген Пригожин.
Солдатов також зауважує, що масові протести 2011-2012 років у Москві не стали серйозною загрозою для влади. Наразі дронові удари завдаються по російських містах, зокрема по Санкт-Петербургу, де один з ударів відбувся в день відкриття економічного форуму. Незважаючи на санкції та постачання західної зброї, такі як Javelin, Leopard, F-16 та Starlink, ситуація на полі бою не зазнала кардинальних змін.
Перспективи політичних змін
Солдатов зазначає, що
“переворот завжди можливий у такій закритій політичній системі, як російська. Проблема в тому, що Путіна так само легко може замінити хтось ще більш ворожий до Заходу та України”- підкреслюючи, що
“це не означає, що зміни в Росії неможливі. Це означає, що тим, хто чекає на зміни, варто менше зважати на суспільне невдоволення і більше - на стимули людей, які контролюють інструменти сили”.
Війна в Україні неодноразово породжувала фальшиві надії на швидкий колапс Росії. Це стало очевидним під час відходу російської армії з Херсона, на початку контрнаступу 2023 року та під час маршу Пригожина на Москву. Солдатов вважає, що більш доцільно згадати, що зрештою зупинило ірано-іракську війну 1980-х - виснаження. Дронові удари в поєднанні з санкціями можуть знизити наступальні можливості РФ і сповільнити її воєнну машину, але навряд чи дадуть значно більше.
Аналіз Солдатова відображає складну політичну ситуацію в Росії, де внутрішні зміни, як правило, залежать від еліт, а не від народного невдоволення. Це підкреслює важливість розуміння динаміки влади в країні, оскільки еліти можуть ініціювати зміни лише тоді, коли відчують загрозу своїм інтересам. В умовах продовження війни в Україні та зовнішнього тиску, ситуація залишається вкрай нестабільною, але навряд чи призведе до швидких і кардинальних змін у найближчій перспективі.
В умовах постійної загрози з боку України, як зазначає Солдатов, паради та масові заходи в Росії змушені адаптуватися до нових реалій. Це ще раз підкреслює, що ситуація в країні залишається напруженою, а політичні еліти можуть реагувати на виклики ззовні, змінюючи свою стратегію та тактики.