Історія Артема Мубаракшина
Російський військовослужбовець Артем Мубаракшин потрапив у полон після отримання важких поранень під час виконання завдання. Він служив водієм у російській армії та був відправлений з провізією до міста Ямпіль. Під час обстрілу будівля, в якій перебувала його група, загорілася. З цієї групи вижили лише двоє людей, включаючи самого Мубаракшина. Як результат, він отримав важкі поранення, а його обличчя було майже повністю обпечене.
Полон і лікування
Після цього Мубаракшин потрапив у полон, де йому була надана медична допомога. Українські медики лікували його після поранення, і він провів близько двох тижнів у лікарні, де проходив перев'язки та отримував ліки. Завдяки цьому лікуванню, на момент обміну він покинув лікарню з цілим обличчям без шрамів.
Артем Мубаракшин коментував свої обставини, зазначивши:
“Мене послали не на бойове завдання, а на самогубство.”Він також розповів про жахливі умови, з якими стикнулися його товариші:
“Із моєї групи вижили лише двоє людей – я і ще один хлопець. Ми ледве вибралися з палаючого будинку.”Водночас, він підкреслив, що не зазнав жорстокого ставлення в полоні, сказавши: “Мене ніхто не бив, мене тут ніхто не мучив. Усе це повна нісенітниця, яку розповідають у нас по телебаченню.”
Мубаракшин також висловив вдячність медичному персоналу, наголосивши: “Мене лікують, мене годують, я ситий, взутий і в теплі.” Наприкінці він закликав тих, хто планує йти на війну, добре подумати про наслідки: “Ті, хто збирається йти на війну, нехай добре подумають, чи готові вони до цього і чи готові померти.” Інформація про його випадок була опублікована в проєкті "Хочу найти".
Випадок Артема Мубаракшина і його свідчення висвітлюють не лише жахи війни, але й складнощі, з якими стикаються солдати на полі бою, а також можливі наслідки для тих, хто приймає рішення про участь у конфлікті. Його слова про відсутність жорстокого ставлення в полоні також можуть свідчити про різні підходи до утримання військовослужбовців, які потрапили в полон. Цей випадок може стати важливим елементом у дискусіях про гуманітарне ставлення до військових під час війни.