Шість великих донорів ЄС вимагають скоротити запропонований бюджет Союзу на 2028-2034 роки на сотні мільярдів євро. Одночасно Європа хоче вп’ятеро збільшити спільне фінансування оборони та космосу. Арифметика незручна: якщо Брюссель не збільшить доходи і не піде в нові спільні борги, нові гармати доведеться оплачувати старими грошима. А отже, суперечка про європейське переозброєння поступово перетворюється на суперечку про фермерів, регіони і те, хто взагалі має платити за нову Європу.
У Брюсселі настав той момент, коли стратегічна автономія зустрілася з бухгалтерією. Німеччина, Нідерланди, Швеція, Данія, Австрія та Фінляндія, на які разом припадає близько 40% внесків до бюджету ЄС, вимагають зменшити запропоновану Єврокомісією фінансову рамку на 2028-2034 роки на «кілька сотень мільярдів євро». Йдеться про проєкт майже на €2 трлн. Шістка попереджає: без серйозного скорочення вона не готова його підтримати.
Це не зовсім ультиматум у стилі «забрати гроші у фермерів і віддати виробникам гармат». Офіційна спільна позиція шести держав сформульована дипломатичніше: бюджет потрібно модернізувати, а пріоритетами мають стати безпека й оборона, конкурентоспроможність, міграція та суверенітет. Проте економічний зміст суперечки від цього майже не змінюється. Якщо загальний бюджет скоротити, а частку нових пріоритетів збільшити, економити доведеться десь у старих.
І саме тут починається найцікавіше.
Гармати проти корів
Протягом десятиліть бюджет Європейського Союзу був передусім машиною перерозподілу. Спільна аграрна політика підтримувала фермерів, cohesion funds будували дороги, мости, залізниці та каналізацію в менш заможних регіонах, а багатші країни Півночі та Заходу платили до спільної каси більше, ніж отримували назад.
Називати це «європейським соціалізмом» ефектно, але економічно неточно. Це радше політична ціна єдиного ринку: багатші економіки отримують доступ до величезного внутрішнього ринку, а бюджет допомагає зменшувати розрив між його центром і периферією.
Тепер до старого контракту додалася нова стаття - оборона.
Єврокомісія пропонує виділити в наступному семирічному бюджеті €131 млрд на оборону, безпеку та космос - приблизно вп’ятеро більше, ніж у нинішній фінансовій рамці. Фінансування військової мобільності планують збільшити приблизно вдесятеро. Одночасно близько €865 млрд передбачається для національних і регіональних партнерських планів, у яких об’єднають значну частину традиційних аграрних і cohesion-програм.
Отже, перед Європою виникає досить проста бюджетна задача.
Більше грошей на оборону. Більше грошей на конкурентоспроможність. Більше грошей на технології. Більше грошей на кордони. Але найбільші донори одночасно хочуть менший загальний рахунок.
Десь має з’явитися мінус.
€300 млрд, які фермери вже бачать своїми
Найочевидніше місце для такого мінуса - традиційні статті бюджету. За пропозицією Комісії, €300 млрд мають бути гарантовано зарезервовані для підтримки доходів фермерів і рибалок. Для менш розвинених регіонів також передбачені захисні механізми, щоб вони загалом не отримали менше за нинішній cohesion-конверт.
Саме тому теза про те, що Брюссель уже вирішив «забрати гроші у фермерів», перебільшує ситуацію. Нічого ще не вирішено.
Але напрям конфлікту реальний.
Financial Times повідомляє, що шістка донорів хоче менше витрачати на традиційні напрями, включно із сільським господарством та регіональним розвитком, і більше - на оборону та інновації. Причому це не дискусія про кілька мільярдів. Йдеться про сотні мільярдів євро різниці між баченням Єврокомісії та позицією ощадливих держав.
У мирні часи подібна суперечка була б черговим раундом брюссельської торгівлі. Тепер вона отримала військовий вимір.
Європейський фермер дедалі частіше конкурує за один бюджетний євро не з іншою соціальною програмою, а з ракетою, супутником, заводом боєприпасів і військовою залізницею.
Німецький парадокс
Найцікавіша позиція належить Берліну.
Канцлер Фрідріх Мерц назвав запропоноване збільшення бюджету приблизно на 60% нереалістичним і закликав скоротити витрати на сотні мільярдів євро. Німеччина також виступає проти нового великого раунду спільних європейських запозичень. Водночас Берлін хоче, щоб Європа більше витрачала на оборону й конкурентоспроможність.
У цьому немає математичної суперечності. Є політична.
Якщо не збільшувати загальний бюджет, не створювати великого нового боргу і водночас різко збільшувати оборонні витрати, залишається один очевидний інструмент: перерозподіл.
Не обов’язково «фермери замість танків» у буквальному сенсі. Але логіка саме така: кожен додатковий євро для нового оборонного фонду має або прийти від платника податків, або бути позичений, або зникнути з якоїсь іншої бюджетної статті.
Четвертого способу бухгалтерія поки не винайшла.
Пастка одностайності
А далі починається найкраща частина європейської бюджетної архітектури.
Щоб ухвалити багаторічну фінансову рамку, потрібна одностайність усіх 27 держав-членів у Раді ЄС, а потім згода Європарламенту.
Тобто Німеччина та її п’ять союзників можуть заблокувати занадто великий бюджет.
А держави, які значною мірою залежать від аграрних або cohesion-виплат, можуть заблокувати занадто маленький.
Саме тут бухгалтерська проблема перетворюється на політичну.
Для Нідерландів додатковий мільярд до бюджету ЄС - це передусім додатковий внесок. Для менш заможної держави Центральної чи Південної Європи той самий мільярд може означати дороги, регіональні програми або підтримку аграріїв.
Тому фраза «потрібно модернізувати бюджет» звучить чудово, поки не з’являється таблиця з конкретними країнами і конкретними сумами.
Європейський компроміс традиційно народжується саме в цій таблиці.
Але гроші в Європі не закінчилися
Теза про те, що у Європи «більше немає вільних грошей», теж потребує поправки.
ЄС - одна з найбільших економік світу. Пропонований семирічний бюджет майже у €2 трлн становить лише близько 1,26% сукупного валового національного доходу Союзу. Теоретично Європа здатна фінансувати значно більше.
Проблема не в буквальній відсутності грошей.
Проблема в тому, хто має їх дати.
Єврокомісія пропонує нові власні доходи ЄС. Частина держав готова обговорювати новий спільний борг. Німеччина та її союзники хочуть насамперед скорочення й перерозподілу існуючих видатків. Інші уряди не хочуть втрачати аграрні та регіональні програми.
Це три різні способи оплатити один і той самий рахунок.
Саме тому порівнювати бюджет ЄС із державним бюджетом теж небезпечно. Брюссель не може просто поводитися як Вашингтон, випустити величезний обсяг федерального боргу і розподілити гроші за рішенням центрального уряду. Європейський бюджет залишається результатом переговорів між 27 національними державами, кожна з яких має власний парламент, виборців і рахунок.
Європі бракує не капіталу. Їй бракує згоди щодо того, чий це капітал.
Воєнна економіка за мирними правилами
Ця суперечка чудово продовжує головну проблему Війни 4.0.
Європа хоче переозброїтися. Для цього потрібні заводи боєприпасів, ППО, ракети, супутники, безпілотники, військова мобільність і нові технології. Але оборонна промисловість потребує не одноразового чека, а гарантованих замовлень на десятиліття.
І саме в той момент, коли виробникам пропонують масштабуватися, уряди сперечаються, хто оплатить масштабування.
Це не означає, що оборонні гроші автоматично дістануться лише німецьким або скандинавським концернам. Новий European Competitiveness Fund задуманий як загальноєвропейський механізм, а оборонне виробництво розподілене між багатьма державами. Теза про те, що Північ хоче забрати субсидії у Сходу, щоб віддати контракти власним виробникам зброї, без додаткових доказів була б приписуванням мотивів.
Але політичний конфлікт від цього нікуди не зникає.
Кожен завод боєприпасів має альтернативну вартість. Кожна нова оборонна програма конкурує з інфраструктурою, аграрними виплатами, кліматичними проєктами або більшими внесками національних урядів.
Європейська військова економіка будується всередині системи, створеної для мирної Європи.
Ірландський рахунок
Тепер цей клубок має розплутувати Ірландія, яка головує в Раді ЄС у другій половині 2026 року. Європейська рада доручила ірландському головуванню просунути переговори до саміту 15 жовтня, а політичну угоду прагнуть отримати до кінця року, щоб протягом 2027-го ухвалити необхідне законодавство й запустити новий бюджет із січня 2028-го.
Називати компроміс неможливим було б передчасно. ЄС спеціалізується саме на угодах, які за кілька тижнів до саміту здаються неможливими. Найімовірніша механіка будь-якого компромісу - складна суміш скорочень, гарантій окремим секторам, нових доходів, перехідних періодів і спеціальних фондів.
Але цього разу суперечка значно фундаментальніша.
Європа намагається одночасно залишитися аграрним союзом, фондом регіонального вирівнювання, технологічною наддержавою, кліматичним інвестором і новою військовою силою. Шість великих донорів нагадали Брюсселю неприємну річ: усі п’ять ролей мають ціну.
Європейська солідарність не закінчилася. Вона просто перейшла у свою найдорожчу фазу - коли солідарність потрібно не декларувати, а оплачувати.
Питання нового бюджету ЄС уже не в тому, чи потрібні Європі гармати. Питання в тому, хто заради них погодиться отримати менше масла.