«Де гроші, Зін?»: діра у $40 млрд і сувора фінансова математика Війни 4.0

Війна може бути технологічною, але її рахунки залишаються старомодними. Україні потрібні десятки мільярдів доларів понад заплановане, тоді як Європа переходить від логіки екстреної допомоги до фінансового нормування. У довгій війні дефіцит бюджету може виявитися не менш небезпечним за дефіцит ракет.

У дискусії про здатність України продовжувати війну зазвичай рахують солдатів, дрони, ракети та артилерійські снаряди.

Значно рідше - гроші.

Саме на цю проблему звернув увагу військовий аналітик Delwin (@DelwinStrategy): додаткова потреба українського бюджету на 2026 рік, за різними оцінками, може становити $25-40 млрд.

Навіть нижня межа величезна. Верхня означає появу фінансової діри, яку Київ практично не здатний закрити самостійно.

Це і є одна з найнеприємніших особливостей Війни 4.0.

Можна масштабувати виробництво FPV-дронів. Можна мобілізувати додаткових людей. Можна ремонтувати електростанції після чергового удару.

Але зрештою хтось повинен за все це заплатити.

Енергетика спалює гроші

Перше джерело додаткових витрат очевидне - енергосистема.

Кожна велика хвиля ударів створює подвійний рахунок.

Спочатку держава та компанії повинні ремонтувати пошкоджені трансформатори, підстанції, генерувальні потужності та мережі. Потім необхідно компенсувати те, що неможливо швидко відновити: імпортувати електроенергію, купувати паливо, встановлювати резервну генерацію та захищати вцілілі об’єкти.

Ракета прилітає один раз.

Економіка платить за неї місяцями.

Саме тому російські удари по енергетиці мають значно ширшу мету, ніж залишити міста без світла. Вони створюють постійний фінансовий податок на функціонування української держави.

І цей податок накопичується.

Менше світла - менше податків

Друга половина проблеми ще неприємніша.

Пошкодження інфраструктури одночасно збільшує державні витрати і скорочує державні доходи.

Підприємство, яке працює кілька годин на добу, виробляє менше продукції. Бізнес, який змушений купувати генератори та пальне, має менший прибуток. Частина виробництв скорочується або переноситься. Частина економічної активності йде в тінь.

Результат приходить до Міністерства фінансів у вигляді слабших податкових надходжень.

Виникає класична воєнна спіраль.

Держава повинна витрачати більше саме тоді, коли її здатність збирати гроші погіршується.

У мирній економіці таку проблему можна вирішувати скороченням витрат або підвищенням податків.

У воюючій країні вибір значно менший.

Армію не можна відправити у неоплачувану відпустку до наступного кварталу.

Західний банкомат має ліміт

Протягом перших років великої війни в Києві сформувалося цілком раціональне припущення: критичний дефіцит зрештою закриють партнери.

Досі ця модель переважно працювала.

Але вона породила небезпечну ілюзію - ніби фінансова спроможність Заходу автоматично означає необмежену готовність Заходу платити.

Це не одне й те саме.

Європа значно багатша за Росію. США - ще багатші. Теоретично західні економіки можуть фінансувати Україну дуже довго.

Політично кожен наступний мільярд стає складнішим.

Європейські держави самі повинні різко збільшувати оборонні бюджети, відновлювати запаси боєприпасів та фінансувати власну військову промисловість. Вашингтон дедалі наполегливіше вимагає, щоб європейці оплачували більшу частину власної безпеки.

Тому питання поступово змінюється.

Не «чи є у Заходу гроші?»

А «скільки з них він готовий віддати Україні?»

€90 млрд, але за розкладом

Показовою стала суперечка навколо європейського фінансування на €90 млрд.

Для Києва логіка проста: якщо гроші все одно передбачені, частину варто отримати раніше, коли військові та бюджетні потреби максимальні.

Брюссель відповідає своєю логікою.

Гроші розраховані на 2026-2027 роки. Отже, вони мають надходити відповідно до погодженого графіка.

З бухгалтерського погляду все бездоганно.

З погляду війни - абсурдно.

Російський Генштаб не складає графік ударів відповідно до багаторічної фінансової перспективи ЄС.

Саме тут Війна 4.0 стикається з Excel.

Російські гроші, яких немає

Існувало красиве рішення цієї проблеми.

€185 млрд російських активів у Euroclear.

Політично схема майже ідеальна: не європейські платники податків фінансують Україну, а заморожені російські резерви.

Але конфіскація основної суми зіткнулася з юридичними, фінансовими та політичними ризиками. Бельгія, на території якої розташований Euroclear, має особливо багато причин нервувати через можливі наслідки.

Тому виникла дивна ситуація.

Гроші існують.

Вони заморожені.

Вони знаходяться в Європі.

Але бюджет України не може просто ними скористатися.

Для Києва різниця між замороженим мільярдом і відсутнім мільярдом досить академічна.

Витратити не можна ні той, ні інший.

Patriot теж бухгалтерія

Те саме відбувається з військовою допомогою.

Дискусії навколо додаткових ракет Patriot добре показують проблему: дефіцит існує вже не лише в українських арсеналах.

Європейські країни та США рахують власні запаси.

Кожна ракета, передана Україні, більше не сприймається як одиниця зі старого складу, яку можна легко замінити. Це частина обмеженого ресурсу, необхідного самому НАТО.

Війна поступово дісталася тієї глибини західних резервів, де починається справжня конкуренція за ресурси.

Києву потрібен Patriot для захисту електростанції.

Варшаві - для захисту власного неба.

Вашингтону - для потенційної війни в Тихому океані.

Завод повинен вирішити цю суперечку.

А завод не встигає.

Геоекономічний цугцванг

У результаті Україна опиняється в дуже неприємній конструкції.

Для продовження війни необхідно одночасно фінансувати армію, підтримувати цивільну державу, ремонтувати енергетику, імпортувати критичні ресурси та обслуговувати економіку, яка працює далеко нижче свого довоєнного потенціалу.

Власних доходів недостатньо.

Зовнішнє фінансування гарантоване лише частково.

Російські активи залишаються юридично заблокованими.

А військові витрати не запитують дозволу у бюджетного календаря.

Це і є фінансова математика довгої війни.

Танк можна відремонтувати.

Електростанцію - відбудувати.

Новий підрозділ - сформувати.

Але дефіцит у $40 млрд не закривається патріотизмом.

Найдефіцитніший ресурс - час

Саме тому головним ресурсом України поступово стають навіть не гроші.

А час, протягом якого партнери готові їх надавати.

Якщо війна триває ще три місяці - потрібна одна фінансова модель.

Якщо рік - інша.

Якщо три роки - зовсім інша.

І кожне продовження горизонту збільшує значення питання, яке у перші місяці війни здавалося майже другорядним: хто оплачуватиме наступний рік?

Європа не припинила підтримувати Україну. Але вона дедалі очевидніше переходить від режиму надзвичайної мобілізації до режиму нормування.

Гроші будуть.

Ракети будуть.

Кредити будуть.

Але все частіше - певна кількість, на певний строк і за певних умов.

Для мирної держави це називається бюджетною дисципліною.

Для країни, яка веде війну на виснаження, - фінансовою крапельницею.

І якщо оцінка дефіциту в $25-40 млрд справді матеріалізується, головне питання осені звучатиме набагато прозаїчніше за всі дискусії про стратегію.

Хто закриє рахунок?