Два агресори і складна воєнізована форма тероризму

У виданні The Atlantic історик Енн Епплбаум розглядає світовий порядок, заснований на правилах, як систему норм і цінностей, які описують ідеальну роботу світу, а не його фактичну реальність. Цей порядок виник внаслідок ідеалістичних наслідків Другої світової війни і був закріплений у таких документах, як Статут ООН, Загальна декларація прав людини, Конвенція ООН про геноцид і Женевська конвенція про закони війни.

Протягом понад 70 років ці документи часто проявлялися бездіяльністю. Конвенція про геноцид не сприяла запобіганню геноциду в Руанді, а Женевські конвенції не зупинили в'єтнамське катування американських військовополонених або катування іракських військовополонених американцями в Абу-Грейбі. Багато з країн, які підписали Загальну декларацію прав людини, самі порушують ці права, їх серед найвідоміших порушників - Китай, Куба, Іран і Венесуела. Комісія ООН з прав людини перетворилася на парадокс.

Ці документи, однак, мали вплив на реальну поведінку у світі. Дисиденти в Радянському Союзі суперечили своєму уряду, нагадуючи про правозахисні формулювання у міжнародних договорах, які Кремль підписав, але не виконує. Багато країн, які підписали договори про закони ведення війни, або намагалися їх дотримуватися, виявляли певну міру сумління, уникаючи жертв серед цивільного населення або виражаючи скасування, коли цього не удавалося. Американці, які зловживали іракськими військовополоненими, були притягнуті до військового трибуналу і засуджені. Окремі країни, такі як Велика Британія і Франція, ще страждають від минулої поведінки своїх військових в Алжирі і Північній Ірландії відповідно.

Однак російське вторгнення в Україну і напад ХАМАС на ізраїльське цивільне населення становлять відмову від заснованого на правилах світового порядку. Обидва агресори застосували складну військову та терористичну тактику, і не відчувають жодних наслідків чи каяття за це. Ці атаки призвели до смерті десятків мирних жителів та спричинили розпад і хаос. Хоча тактика тероризму зазвичай пов'язується з невеликими революційними рухами, тероризм тепер став частиною російської воєнної стратегії. Росія, як суверенна держава та постійний член Ради Безпеки ООН, систематично атакує медичні установи, електростанції, водопровідні споруди та інфраструктуру в Сирії. Ці атаки є військовими злочинами, і ті, хто вибирав ці цілі, знали про це. Російські та сирійські військові сили, можливо, отримали координати цих об'єктів від ООН.

Російські ракети також долають межі внаслідок війни в Україні, будівель і місцевих об'єктів. Щойно був приклад, коли російські ракети влучили в магазин і кафе в селі Гроза, внаслідок чого загинули багато людей. Цей удар був проведений без військової мети і мав на меті заподіяти біль та страх, нічого більше. Російські пропагандисти навіть прославляють ці руйнування і закликають до більшої агресії.

Навпаки, ХАМАС, як несуверенна держава з повною підтримкою Ірану та фінансуванням від Катару, також перебуває поза будь-яким порядком. Ця організація здійснила організовану і добре сплановану атаку, за якою стояли ракети, дрони і озброєні групи. Вони не турбуються про сучасні правила ведення війни або норми. Метою їх атаки було створити страх та хаос серед цивільного населення. Вони звербовували жертв і вчиняли масові вбивства, а також викрадали жінок.

Ці події показують, що світовий порядок, заснований на правилах, поступово зникає. Демократичні країни також несуть свою частку провини за відмову дотримуватися цього порядку або порушувати його. Важливо зрозуміти, що міжнародні організації, такі як ООН і ЄС, не можуть забезпечити стабільність і порядок, якщо країни-члени самі не дотримуються правил. Ми живемо в епоху, коли порядок, заснований на правилах, майже неіснує, і руйнування стали нормою.

Тому ми повинні зрозуміти, що світ, в якому ми живемо, переживає суттєві зміни, і ми маємо знайти нові шляхи для забезпечення стабільності і миру. Важливо проаналізувати причини, які призводять до порушення світового порядку, і знайти шляхи для його відновлення, навіть якщо це буде вимагати жорстких рішень і змін у геополітичних відносинах.