Колишній мер Харкова Михайло Добкін став дияконом УПЦ (МП): як відреагувала мережа

Прийняття сану диякона Михайлом Добкіним

Як повідомляє Главком: Колишній мер Харкова та екснардеп Михайло Добкін прийняв сан диякона Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). У квітні цього року він провів службу в Благовіщенському соборі Харкова, що викликало активну реакцію в мережі. Відомо, що Свято-Благовіщенським кафедральним собором у Харкові опікувалася місцева єпархія УПЦ МП до початку повномасштабного вторгнення.

Навчання в Харківській духовній семінарії УПЦ МП Михайло Добкін завершив у 2022 році. Висвячення на диякона провів митрополит Харківський і Богодухівський Онуфрій. У період з 2006 по 2010 роки Добкін очолював Харківську обласну державну адміністрацію.

Реакції на новий статус

Реакції на його новий статус у мережі були різноманітними. Один з користувачів висловився:

“Ну звісно ж московський патріархат. Де ж йому ще бути, як не там”

Інший коментатор зазначив: “А якщо справді повірив у бога? Нащо зразу чмирити?” Також звучали позитивні відгуки: “Молодець!” – написав один з користувачів.

Ця тема викликала обговорення не лише стосовно Добкіна, але й стосовно інших публічних осіб. Наприклад, колишній український боксер Василь Ломаченко також взяв участь у великодній службі Московської церкви. Ломаченко, який завершив кар'єру влітку 2025 року, допомагав священнику храму проводити святкову службу в Білгород-Дністровському. Він є дворазовим олімпійським чемпіоном.

Таким чином, рішення Михайла Добкіна прийняти сан диякона та його діяльність в церкві стали предметом обговорення в суспільстві, викликавши різні думки та коментарі в медіапросторі.

Прийняття сану диякона Михайлом Добкіним підкреслює складну взаємодію між релігійними інституціями та політичною діяльністю в Україні. Оскільки УПЦ МП має певну репутацію і зв'язки з російською церквою, реакції на його кроки відображають ширші суспільні настрої щодо релігійної ідентичності в умовах війни. Це питання також стосується ролі публічних осіб у формуванні релігійних і культурних наративів, що набуває особливого значення в українському контексті сьогодні.