Країни Шенгенської зони: список та актуальний перелік

Шенгенська зона важлива як в плані туризму, так і в плані швидкого перетину кордону в Європі. Проте Шенгенська зона країни змінюється постійно: тому варто перевіряти, які країни входять до шенгенської зони, а які тільки до ЄС. 

Загалом, список країн шенгенської зони часто змінюється. Так, за прогнозами, Болгарія скоро увійде до такої зони. Тому країни шенгенської зони це динамічний список, який ще буде змінюватись. 

Що таке Шенгенська зона

Шенгенська зона є одним із найважливіших просторів вільного пересування в Європі. Її особливість полягає в тому, що між державами-учасницями за загальним правилом немає постійного прикордонного контролю на внутрішніх кордонах. Завдяки цьому подорож між кількома європейськими країнами може відбуватися практично так само просто, як переміщення між регіонами однієї держави. Водночас на зовнішніх кордонах діють спільні правила перевірки, а для громадян третіх країн встановлені окремі вимоги щодо в'їзду та тривалості перебування.

Станом на 2026 рік до Шенгенської зони входять 29 держав. Серед них 25 країн Європейського Союзу та чотири держави, які не є членами ЄС: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія. Болгарія та Румунія стали повноправними учасницями Шенгену 1 січня 2025 року, після чого контроль на сухопутних внутрішніх кордонах із ними було скасовано.

При цьому членство в Європейському Союзі та участь у Шенгенській зоні — не одне й те саме. У 2026 році членами ЄС, які не входять до Шенгену, залишаються Кіпр та Ірландія. Кіпр продовжує рух до повної інтеграції в Шенгенський простір, а Ірландія користується спеціальним винятком і зберігає власний режим прикордонного контролю.

Для мандрівників важливо розуміти не лише перелік країн, а й принципи функціонування зони. Шенгенська віза, якщо вона необхідна для конкретного громадянина, зазвичай дає можливість здійснювати короткострокові поїздки всією територією Шенгену. При цьому максимальний строк такого перебування за загальним правилом становить 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду. Цей ліміт є спільним для всієї зони, а не встановлюється окремо для кожної країни.

Шенгенська зона — це територія європейських держав, між якими скасовано регулярний контроль осіб на внутрішніх кордонах. Основна ідея полягає в тому, щоб людина після законного проходження зовнішнього кордону могла вільніше переміщуватися між державами-учасницями без необхідності щоразу проходити повноцінну паспортну перевірку. Назва походить від люксембурзького населеного пункту Шенген, де у 1985 році було підписано першу угоду про поступове скасування контролю на спільних кордонах. Згодом співпраця розширилася, а правила Шенгену стали важливою частиною європейської системи прикордонного регулювання.

Сучасна Шенгенська зона охоплює значно більше, ніж просто відсутність паспортних кабінок на внутрішніх кордонах. Держави-учасниці застосовують спільні підходи до контролю зовнішніх кордонів, короткострокових віз, обміну інформацією та взаємодії правоохоронних органів. Така модель дає змогу поєднувати вільніше переміщення людей із посиленим контролем на зовнішній межі спільного простору. Наприклад, мандрівник може прибути до Польщі, потім автомобілем або потягом поїхати до Німеччини, Франції та Бельгії, не проходячи звичайний паспортний контроль на кожному з цих внутрішніх кордонів. Усі перелічені країни є частиною однієї Шенгенської зони.

Однак відсутність постійного внутрішнього контролю не означає повної відсутності перевірок. Поліцейські органи можуть проводити перевірки документів у прикордонних районах, на транспортних вузлах або в інших передбачених законом ситуаціях. Крім того, держава може тимчасово відновити контроль на окремій ділянці внутрішнього кордону, якщо виникають серйозні загрози громадському порядку чи внутрішній безпеці. Важливе значення має зовнішній кордон Шенгенської зони. Саме під час в'їзду з держави, яка не належить до Шенгену, проводиться основна прикордонна перевірка. При цьому можуть перевірятися паспорт, віза або інша підстава для в'їзду, мета поїздки, тривалість запланованого перебування та інші необхідні обставини. Шенгенська зона не є окремою державою. Учасники зберігають власні уряди, закони, податкові системи, правила працевлаштування та вимоги до довгострокового проживання. Спільними є насамперед правила, що стосуються контролю кордонів, короткострокових поїздок і взаємодії у сфері безпеки.

Саме тому шенгенська віза не дає автоматичного права працювати або жити в будь-якій країні зони. Для тривалого перебування потрібна відповідна національна підстава конкретної держави: дозвіл на проживання, довгострокова віза або інший документ залежно від мети перебування.

У 2026 році Шенгенська зона складається з 29 держав. Її нинішній склад сформувався після завершення процесу приєднання Болгарії та Румунії. Вони почали повністю застосовувати правила Шенгену з 1 січня 2025 року.

Скасування внутрішнього контролю має велике практичне значення для туризму, міжнародних перевезень, транскордонної роботи, навчання та ділових поїздок. Люди можуть планувати маршрути одразу через кілька держав, не враховуючи необхідність проходити стандартний паспортний контроль на кожному внутрішньому кордоні.

Водночас правила перебування для іноземців не стають необмеженими. Якщо громадянин третьої країни має право перебувати в Шенгенській зоні 90 днів, цей строк рахується для всієї зони. Переїзд із Франції до Німеччини або з Австрії до Італії не запускає новий відлік.

Які країни входять до Шенгенської зони

Станом на 2026 рік Шенгенська зона включає 29 країн. До неї входять більшість держав Європейського Союзу, а також чотири країни, які не є членами ЄС.

Актуальний перелік має такий вигляд:

• Австрія;

• Бельгія;

• Болгарія;

• Хорватія;

• Чехія;

• Данія;

• Естонія;

• Фінляндія;

• Франція;

• Німеччина;

• Греція;

• Угорщина;

• Ісландія;

• Італія;

• Латвія;

• Ліхтенштейн;

• Литва;

• Люксембург;

• Мальта;

• Нідерланди;

• Норвегія;

• Польща;

• Португалія;

• Румунія;

• Словаччина;

• Словенія;

• Іспанія;

• Швеція;

• Швейцарія.

Таким чином, у 2026 році загальна кількість держав Шенгенської зони становить 29.

До складу простору входять такі великі європейські держави, як Німеччина, Франція, Італія та Іспанія, а також значно менші за територією країни — Люксембург, Мальта та Ліхтенштейн. Незважаючи на різницю у розмірах, економічному розвитку та державному устрої, вони застосовують спільні шенгенські правила у відповідних сферах.

Важливо звернути увагу на Болгарію та Румунію. У старих матеріалах ці держави часто можна побачити окремо від Шенгену або в переліках країн, які ще очікують на приєднання. Така інформація вже не відповідає актуальній ситуації. З 1 січня 2025 року Болгарія та Румунія стали повноправними учасницями Шенгенської зони.

Хорватія приєдналася до Шенгену раніше — з 2023 року. Її вступ також суттєво змінив карту вільного пересування в південно-східній частині Європи.

Окрему групу становлять Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія. Вони не є членами Європейського Союзу, проте входять до Шенгенської зони на основі окремої співпраці. Тому поїздка до цих держав для цілей шенгенського режиму враховується разом з іншими країнами зони.

Наприклад, якщо іноземець протягом короткострокової поїздки відвідує Німеччину, Францію, Швейцарію та Норвегію, усі дні перебування в цих країнах входять до загального розрахунку дозволеного строку. Не можна провести 90 днів у Німеччині, а потім отримати ще 90 днів у Швейцарії, оскільки обидві країни належать до одного простору щодо короткострокового перебування.

Також важливо розрізняти країну видачі візи та територію, на якій можна нею користуватися. Звичайна шенгенська віза, якщо вона має відповідну територіальну чинність, дає можливість відвідувати всі держави Шенгену. Однак оформлення документа має здійснюватися з урахуванням реального маршруту та основної мети подорожі.

Якщо поїздка передбачає відвідування декількох країн, під час подання заяви необхідно правильно визначити основну країну призначення відповідно до фактичного плану подорожі. Сам факт того, що в'їзд відбувається через певну державу, не означає автоматично, що саме вона має бути головним місцем перебування.

Перелік Шенгену в майбутньому може змінюватися. Найбільш очевидним потенційним доповненням залишається Кіпр, який є членом Європейського Союзу, але станом на 2026 рік ще не входить до Шенгенської зони. Поки відповідні процедури не завершені, Кіпр не можна включати до актуального переліку 29 держав.

Отже, у 2026 році правильна цифра — 29 країн. Вона включає 25 держав ЄС та чотири країни поза Європейським Союзом.

Країни ЄС, які не входять до Шенгену

Європейський Союз у 2026 році об'єднує 27 держав, але дві з них не входять до Шенгенської зони. Це Кіпр та Ірландія. Така ситуація наочно демонструє, що членство в ЄС не означає автоматичної участі в Шенгені.

Кіпр є державою-членом Європейського Союзу, але станом на 2026 рік не входить до переліку 29 країн Шенгенської зони. Країна працює над приєднанням до спільного простору, однак внутрішній прикордонний контроль із державами Шенгену ще не скасований у повному обсязі. Для туриста це означає, що Кіпр необхідно розглядати окремо від Шенгенської зони. Поїздка з Німеччини на Кіпр не є звичайним переміщенням між двома державами Шенгену. Застосовуються окремі правила перетину кордону.

Ірландія має іншу правову ситуацію. Вона також є членом Європейського Союзу, але не входить до Шенгену та зберігає власну систему прикордонного й візового контролю. Країна має спеціальний статус, який дозволяє їй не приєднуватися до окремих положень Шенгенського простору. Тому маршрут Франція — Бельгія — Нідерланди відбувається в межах Шенгену, а маршрут Франція — Ірландія передбачає вихід із Шенгенської зони. Ірландію також не слід плутати з Великою Британією. Велика Британія не є членом Європейського Союзу після Brexit і також не входить до Шенгенської зони. Ірландія, навпаки, залишається державою-членом ЄС.

Кіпр та Ірландія мають власні правила в'їзду та прикордонного контролю. Тому під час планування поїздки необхідно перевіряти не лише те, чи є країна членом Європейського Союзу, а й її статус щодо Шенгену. Особливу увагу варто приділяти цьому питанню під час комбінованих подорожей. Наприклад, маршрут Польща — Німеччина — Франція — Ірландія включатиме переміщення всередині Шенгену до моменту виїзду до Ірландії. Після цього діятиме окремий режим.

Кіпр та Ірландія не враховуються як звичайні внутрішні пункти маршруту Шенгенської зони. Це також важливо під час оцінки документів та умов в'їзду. Для громадян третіх країн наявність шенгенської візи не означає автоматичного права на в'їзд до Ірландії. Ірландія має власну візову політику. Так само правила в'їзду на Кіпр необхідно розглядати окремо з урахуванням чинного режиму. Отже, у 2026 році структура ЄС та Шенгену має просту математичну модель: із 27 держав ЄС до Шенгену входять 25, а дві — Кіпр та Ірландія — залишаються поза ним.

Країни Шенгену, що не входять до ЄС

Чотири держави Шенгенської зони не є членами Європейського Союзу. Це Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія.

Їхня участь у Шенгені є результатом окремих домовленостей із Європейським Союзом. Вони застосовують шенгенські правила щодо прикордонного контролю та короткострокових поїздок, але при цьому не стають членами ЄС.

Ісландія розташована далеко від континентальної Європи, проте є повноцінною частиною Шенгенської зони. Для короткострокової подорожі перебування в Ісландії враховується в загальному шенгенському періоді. Норвегія також не входить до ЄС, але є учасницею Шенгенської зони. Це означає, що перетин кордону між Норвегією та іншими країнами Шенгену за загальним правилом не супроводжується постійним паспортним контролем. Швейцарія має аналогічний статус. Країна не входить до ЄС, але бере участь у Шенгенській системі. При цьому Швейцарія зберігає власну валюту, державні органи та національне законодавство в багатьох сферах. Ліхтенштейн є найменшою за площею державою з цієї четвірки. Він також не є членом ЄС, але входить до Шенгенської зони. Його приклад особливо добре показує різницю між поняттями «Європейський Союз» і «Шенген».

Участь цих держав у Шенгені не означає, що їхні громадяни отримують усі права громадян ЄС. Шенгенське членство регулює передусім питання переміщення через кордони, прикордонного контролю та пов'язаних із цим процедур. Тому громадянин Швейцарії не стає громадянином ЄС лише через те, що Швейцарія входить до Шенгенської зони. Аналогічно громадянин Норвегії не набуває громадянства Європейського Союзу через участь країни в Шенгені.

Для туристів різниця часто менш помітна. Якщо іноземець подорожує між Німеччиною, Австрією, Швейцарією та Францією, усі ці країни належать до спільного простору щодо внутрішнього прикордонного контролю.

Проте для роботи, навчання, отримання посвідки на проживання чи переїзду правила можуть бути зовсім іншими. Шенгенська зона не створює єдиного дозволу на проживання для всіх 29 держав. Тому туристичний статус не варто прирівнювати до права на довгострокове перебування. Для проживання в Норвегії, Швейцарії, Ісландії або Ліхтенштейні необхідно виконувати національні вимоги відповідної держави. Чотири неєвросоюзні учасники Шенгену суттєво розширюють географію простору вільного пересування. Водночас їхня участь не змінює того факту, що ЄС та Шенген залишаються різними за складом і правовою природою об'єднаннями.

Які правила діють для подорожей у межах Шенгенської зони

Головне правило полягає у відсутності систематичного прикордонного контролю на внутрішніх кордонах. Після законного в'їзду до Шенгенської зони людина може переміщуватися між країнами-учасницями без проходження стандартної прикордонної процедури щоразу під час перетину кордону.

Наприклад, після в'їзду до Польщі можна продовжити подорож до Чехії, Австрії, Німеччини або інших країн Шенгену. Окрему шенгенську візу для кожної країни оформлювати не потрібно. Водночас документ, що посвідчує особу, рекомендується мати при собі. Відсутність постійного прикордонного контролю не означає скасування вимог щодо підтвердження особи. У певних випадках країни можуть тимчасово повертати контроль на внутрішніх кордонах. Причиною можуть бути загрози безпеці, серйозні ризики для громадського порядку або інші обставини, передбачені правилами. Тому під час подорожі не можна виходити з припущення, що на кожному внутрішньому кордоні за будь-яких умов не буде перевірки.

Для іноземців важливо дотримуватися умов в'їзду. Наявність візи, якщо вона необхідна, є лише однією з умов. Під час перевірки можуть з'ясовувати мету поїздки, наявність необхідних документів та інші обставини.

Шенгенська віза буває одноразовою або багаторазовою. Одноразовий документ дозволяє один раз перетнути зовнішній кордон для в'їзду до зони. Багаторазова віза дає можливість здійснювати кілька поїздок у межах строку її дії, але не скасовує обмеження щодо загальної кількості днів. Важливо не плутати строк дії візи з дозволеним строком перебування. Наприклад, віза може бути чинною кілька років, але це не означає можливості безперервно перебувати в Шенгені протягом усього періоду її чинності. Для короткострокових поїздок основним залишається правило 90 днів протягом будь-яких 180 днів. Воно застосовується до загальної території Шенгенської зони.

У 2026 році також відбулися важливі зміни у сфері прикордонного контролю. Система в'їзду-виїзду EES повністю запрацювала на зовнішніх кордонах Шенгенської зони 10 квітня 2026 року. Вона призначена для електронної реєстрації в'їздів та виїздів громадян третіх країн, які здійснюють короткострокові поїздки. Замість традиційного покладання лише на штампи в паспорті дані про перетини зовнішнього кордону фіксуються в електронній системі. Під час відповідних процедур можуть реєструватися персональні дані, інформація з проїзного документа, фотографія обличчя та відбитки пальців.

Це має практичне значення для підрахунку строків перебування. Електронна система дає змогу точніше визначати, коли іноземець в'їхав до Шенгенської зони та коли залишив її.У 2026 році також триває підготовка до запуску ETIAS для громадян країн, які можуть здійснювати короткі безвізові поїздки. Очікується, що система почне діяти в останньому кварталі 2026 року. ETIAS не є візою, а являє собою попередній електронний дозвіл на подорож для відповідних категорій безвізових мандрівників. Отже, сучасна система подорожей Шенгеном поєднує вільніше переміщення всередині зони з більш технологічним контролем її зовнішніх кордонів.

Скільки часу можна перебувати в країнах Шенгену

Для короткострокових поїздок громадян третіх країн основним є правило 90/180. Воно означає, що дозволений строк перебування становить максимум 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду, якщо інші правила не передбачають інший режим. Цей ліміт розраховується для всієї Шенгенської зони. Якщо людина провела 40 днів у Франції, 20 днів в Італії та 30 днів у Німеччині, загальна кількість становитиме 90 днів. Після використання 90 днів не можна просто переїхати до іншої країни Шенгену та отримати новий період. Усі держави зони враховуються разом. Розрахунок здійснюється за рухомим 180-денним періодом. Це означає, що немає єдиного фіксованого періоду на кшталт «січень — червень» або «липень — грудень». Для кожного дня перебування оцінюється попередній 180-денний проміжок.

До розрахунку входять і день в'їзду, і день виїзду. Навіть якщо людина перетнула кордон пізно ввечері та залишила територію наступного ранку, ці дати враховуються як два календарні дні перебування. Наприклад, перебування з 1 до 10 травня включно становить 10 днів. Якщо після цього відбулася друга поїздка, перші 10 днів продовжують враховуватися під час наступного розрахунку, доки вони не вийдуть за межі відповідного 180-денного періоду. Саме тому людям, які часто подорожують Європою, варто вести точний облік дат. Особливо це важливо, якщо поїздки наближаються до максимально дозволених 90 днів.

Інший режим застосовується до тих, хто має дозвіл на проживання або довгострокову візу конкретної держави. Такі документи призначені для тривалого перебування і не прирівнюються до звичайної короткострокової шенгенської поїздки. Наприклад, посвідка на проживання в Німеччині дає правову підставу для проживання в Німеччині відповідно до умов цього документа. Водночас можливість здійснювати короткі поїздки до інших країн Шенгену не означає автоматичного отримання права проживати або працювати там без обмежень. Для довгострокового перебування необхідно мати відповідну правову підставу. Це може бути робоча віза, дозвіл на навчання, возз'єднання сім'ї, дозвіл на проживання або інший статус, передбачений законодавством конкретної держави.

Важливо також розуміти різницю між терміном дії візи та кількістю дозволених днів. Наприклад, багаторазова віза може бути чинною протягом декількох років, але це не означає право перебувати в зоні безперервно протягом усього цього періоду. Порушення правила 90/180 може створити проблеми під час майбутніх поїздок. Залежно від конкретної ситуації можливі додаткові перевірки, адміністративні наслідки, рішення про повернення або інші передбачені законодавством заходи.

У 2026 році контроль за дотриманням строків стає більш цифровізованим завдяки системі EES. Відповідні дані про перетин зовнішнього кордону реєструються електронно, що дозволяє автоматизовано виявляти випадки перевищення дозволеного строку. Отже, перебування в Шенгенській зоні не можна розраховувати за принципом «90 днів у кожній країні». Правильний підхід полягає у підрахунку загальної кількості днів у всіх 29 державах Шенгену в межах відповідного 180-денного періоду.

Чим Шенгенська зона відрізняється від Європейського Союзу

Шенгенська зона та Європейський Союз тісно пов'язані, але це не одна й та сама структура. Європейський Союз є політичним та економічним об'єднанням держав, яке охоплює широкий спектр питань — від функціонування внутрішнього ринку до спільної політики в окремих сферах. Шенгенська зона зосереджена передусім на прикордонному контролі та вільному переміщенні людей між державами-учасницями.

У 2026 році Європейський Союз має 27 держав-членів. Шенгенська зона включає 29 країн. Така різниця виникає тому, що дві держави ЄС — Кіпр та Ірландія — не входять до Шенгену, тоді як чотири країни поза ЄС — Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія — є учасницями Шенгенської зони.

ЄС регулює значно більше питань, ніж Шенген. Його система охоплює економічні відносини, торгівлю, конкуренцію, права громадян, спільні політики та інші напрями. Шенгенський простір насамперед забезпечує відсутність систематичного контролю на внутрішніх кордонах та спільні підходи до контролю зовнішніх кордонів. Не можна також ототожнювати Шенген із єврозоною. Єврозона — це держави, які використовують євро як спільну валюту. Шенген — простір без систематичного внутрішнього прикордонного контролю. Частина держав Шенгену використовує євро, але частина має власні валюти. Наприклад, Швейцарія є учасницею Шенгену, але використовує швейцарський франк. Норвегія входить до Шенгенської зони, проте її валютою є норвезька крона. Данія також входить до Шенгену, але зберігає данську крону.

Не означає Шенген і автоматичного права на працевлаштування. Іноземець може мати право здійснити короткострокову туристичну поїздку до Німеччини, Франції або Італії, але це не означає, що він може без додаткового дозволу влаштуватися там на роботу.

Ще одна принципова різниця стосується громадянства. Громадянство країни ЄС пов'язане з громадянством конкретної держави-члена та надає статус громадянина Європейського Союзу. Участь держави в Шенгенській зоні такого статусу не створює.

Так само посвідка на проживання, видана однією державою, не є універсальною посвідкою для проживання у всіх 29 країнах Шенгену. Вона може давати певні можливості для коротких поїздок іншими країнами зони, але довгострокове проживання регулюється національними правилами. Для туристів різниця між ЄС і Шенгеном найбільш помітна при плануванні маршрутів. Якщо подорож відбувається між Польщею, Чехією, Австрією та Німеччиною, усі ці держави одночасно є членами ЄС та Шенгену. Якщо маршрут проходить через Швейцарію, вона залишається частиною Шенгену, хоча не є членом ЄС.

Якщо ж маршрут передбачає Ірландію або Кіпр, ситуація відрізняється. Обидві країни є членами Європейського Союзу, але станом на 2026 рік не входять до Шенгенської зони. Таким чином, для визначення правил перетину кордону недостатньо знати лише статус країни щодо Європейського Союзу. Потрібно також встановити, чи є вона учасницею Шенгенської зони. Умовно різницю можна сформулювати так: ЄС визначає широку систему політичної та економічної співпраці між державами, а Шенген створює спільний простір без регулярного внутрішнього прикордонного контролю. Ці системи взаємопов'язані, але мають різний склад і різне призначення.

Саме тому актуальний список Шенгену у 2026 році не збігається зі списком держав Європейського Союзу. Для туристичних поїздок, розрахунку строку перебування та визначення необхідності шенгенської візи орієнтуватися потрібно саме на статус конкретної держави в Шенгенській зоні.

Висновок

У 2026 році Шенгенська зона об'єднує 29 держав. До неї входять 25 країн Європейського Союзу та чотири держави, які не є членами ЄС: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія. Болгарія та Румунія стали повноправними учасницями Шенгену 1 січня 2025 року, тому в актуальному переліку вони мають бути присутніми.

До Шенгенської зони належать Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Італія, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція та Швейцарія. Кіпр та Ірландія є членами Європейського Союзу, але станом на 2026 рік не входять до Шенгенської зони. Тому їх необхідно враховувати окремо під час планування європейських подорожей. Головна перевага Шенгену полягає у відсутності систематичного прикордонного контролю між державами-учасницями. Водночас на зовнішніх кордонах діють спільні правила перевірки, а окремі країни можуть тимчасово повертати контроль на внутрішніх кордонах за передбачених обставин.

Для короткострокових поїздок громадян третіх країн основним обмеженням залишається правило 90 днів протягом будь-яких 180 днів. Воно застосовується до всієї Шенгенської зони, тому перебування в різних країнах підсумовується.

У 2026 році прикордонні процедури також стали більш цифровими. Система EES повністю функціонує з квітня 2026 року та використовується для електронної реєстрації перетинів зовнішнього кордону громадянами третіх країн під час короткострокових поїздок. Очікується також запуск ETIAS для відповідних безвізових мандрівників у другій половині 2026 року.

Таким чином, Шенгенська зона та Європейський Союз — різні поняття. ЄС має 27 держав-членів, тоді як Шенген у 2026 році складається з 29 країн. Для правильного планування поїздки важливо враховувати саме актуальний статус кожної держави, правила в'їзду та загальну тривалість перебування в усій Шенгенській зоні.

Проте список країн цієї зони змінюється, а тому варто постійно оновлювати дані про нього.