«Пекельні санкції» імені Грема: тарифна дубинка Трампа і її реальна ціна для Росії

16 вересня Палата представників США 262 голосами проти 159 схвалила Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026 - закон, названий на честь покійного сенатора-республіканця Ліндсі Грема, який роками просував ідею вторинних санкцій проти покупців російських енергоносіїв. Раніше Сенат підтримав документ 86 голосами проти 11. А 18 вересня відбулася важлива зміна, якої ще не було в початковій версії цього тексту: Трамп підписав H.R. 5334, і він уже став законом.  

Американський Конгрес ухвалив один із найжорсткіших санкційних законів за час війни: нові обмеження проти російських банків, енергетики, оборонного сектору й «тіньового флоту», а також тарифи до 100% проти найбільших покупців російських енергоносіїв. Але найважливіше слово тут - «до». Конгрес створив зброю, а рішення про силу пострілу значною мірою залишив Дональду Трампу.

Назва «пекельні санкції» звучить ефектно. І частина документа справді болюча для Москви. Закон розширює санкції проти російських посадовців, великих фінансових установ, енергетичних і оборонних структур, а також мереж, які допомагають Росії обходити обмеження через так званий тіньовий флот. Але політично найцікавіша частина закону спрямована не безпосередньо проти Росії. Вона спрямована проти тих, хто продовжує купувати її нафту і газ.  

Не 100%, а від нуля до 100

Саме тут починається головний нюанс. Закон не означає, що завтра весь китайський або індійський імпорт автоматично отримає додатковий 100-відсотковий тариф. Він створює механізм застосування мит до 100% проти найбільших покупців російської нафти та газу й держав, які відіграють значну роль в обході нафтових санкцій. Китай та Індія через масштаби закупівель опиняються в центрі цієї конструкції.  

Це принципово відрізняється від ембарго. Ембарго говорить покупцеві: припини купувати. Нова американська конструкція говорить: якщо продовжиш купувати, президент США може зробити твій доступ до американського ринку значно дорожчим.

Для Індії це вибір між дешевшою російською нафтою та потенційною ціною доступу до американського споживача. Для Китаю масштаб конфлікту був би ще більшим, оскільки йдеться вже не просто про нафту, а про відносини двох найбільших економік світу.

На папері це надзвичайно потужний важіль. Але його сила залежить не від того, що написав Конгрес, а від того, як саме Білий дім вирішить ним користуватися.

Санкційна гільйотина перетворилася на регулятор

Первісна політична ідея Грема була значно грубішою. У попередніх версіях законодавства обговорювалися тарифи аж до 500%. У фінальній конструкції стеля знизилася до 100%, з’явилися винятки для частини країн, а президент отримав важливу роль у практичному застосуванні механізму.  

Особливо важливими є waivers - президентські винятки. Адміністрація Трампа ще до ухвалення документа прямо наголошувала, що закон залишає президентові значну дискрецію щодо таких винятків і дозволяє припиняти санкційні заходи після досягнення мирної угоди.  

Це змінює саму природу закону. Замість автоматичної санкційної гільйотини Вашингтон отримав регулятор тиску. Його можна повернути на 20, 50 або 100%. Можна погрожувати підвищенням. Можна запропонувати зниження. Можна зробити виняток в обмін на зміну поведінки.

І саме тому закон Грема є не тільки санкційним актом. Це ще й торговельний інструмент президента США.

Індійський торг

Найцікавіше ця конструкція може працювати з Нью-Делі. Індія стала одним із ключових покупців російської нафти після 2022 року, але одночасно має величезний економічний інтерес у відносинах зі Сполученими Штатами.

Уявімо просту переговорну ситуацію. Вашингтон погрожує підняти тариф. Нью-Делі погоджується скоротити закупівлі російської нафти, збільшити американський імпорт або піти на поступки в іншій частині торговельних переговорів. Білий дім після цього може пом’якшити тарифний режим або скористатися передбаченим законом винятком.

Для Вашингтона це може бути успішною угодою. Для американських експортерів - теж. Для Росії результат залежатиме від того, чи скоротяться фізичні обсяги продажу її нафти, чи лише зміниться маршрут і ціна.

Саме тут проходить межа між санкціями як економічною війною і санкціями як переговорним важелем.

Китай - зовсім інша вага

З Пекіном ситуація складніша. Теоретично 100-відсотковий тариф проти китайських товарів виглядає як надзвичайно сильна погроза. Практично його повномасштабне застосування означало б серйозний торговельний шок і для самих Сполучених Штатів.

Тому максимальна ставка не обов’язково є найімовірнішою ставкою. Вона може бути верхньою межею переговорів.

Трамп отримує можливість сказати Сі Цзіньпіну: продовження масштабної підтримки російського енергетичного експорту матиме ціну. Пекін, своєю чергою, може відповісти власними торговельними, сировинними й технологічними важелями.

Так російська нафта перетворюється на один із пунктів значно ширшого американо-китайського торгу.

І це повертає нас до головної особливості трампівської дипломатії: різні переговорні столи легко перетворюються на один.

Найболючіша частина для Москви може бути не тарифною

Втім, зводити весь закон до тарифів було б помилкою. H.R. 5334 також передбачає санкційний тиск на російські фінансові установи, енергетичні проєкти, оборонні ланцюги та «тіньовий флот». Саме останній став одним із ключових механізмів, який дозволяє Росії перевозити нафту в обхід частини західних обмежень.  

Такі санкції навряд чи фізично зупинять російський нафтовий експорт. Але вони можуть підвищувати його собівартість: складніше страхування, дорожче фінансування, ризик для портів і посередників, необхідність частіше змінювати судна, прапори, власників і платіжні маршрути.

Для нафтової держави це має значення. Росії не обов’язково втратити весь експорт, щоб санкції почали працювати. Достатньо, щоб кожен проданий барель приносив менше чистого доходу.

Тому справжній показник ефективності закону - не кількість компаній у санкційному списку. Це зміна чистої російської нафтової виручки.

Україні - санкції, Трампу - важіль

Є ще одна деталь, яку легко загубити в проукраїнській риториці навколо документа. H.R. 5334 є санкційним законом, а не новим пакетом військового фінансування України. Він створює додаткові економічні інструменти тиску на Росію та її торговельних партнерів, але сам по собі не є аналогом великих пакетів асигнувань на зброю для Києва. Офіційний текст закону зосереджений на санкціях, тарифах та інших обмежувальних заходах.  

Для України це важлива різниця. Санкції можуть зменшувати ресурс противника в середньостроковій перспективі. Але вони не перетворюються завтра на ракети Patriot, боєприпаси або дрони.

Для Трампа ж конструкція майже ідеальна. Конгрес дав президентові законодавчо оформлений важіль проти покупців російської енергії. Білий дім тепер може використовувати його одночасно для тиску на Москву, переговорів з Індією та торгу з Китаєм.

Саме це викликало заперечення частини демократів. Лідер демократів у Палаті представників Хакім Джеффріс, зокрема, висловлював побоювання щодо розширення тарифних повноважень президента та можливих наслідків для американської економіки. Водночас закон отримав значну двопартійну підтримку: за нього проголосували і більшість республіканців, і 58 демократів.  

Отже, називати документ просто «протекціоністською декорацією» було б перебільшенням. Санкційна частина цілком реальна. Але й заперечувати те, що тарифна частина суттєво посилює переговорний арсенал президента, теж важко.

Паперове пекло

Тепер усе залежить від застосування. Якщо Вашингтон реально змусить великих покупців скорочувати російський імпорт, одночасно вдарить по банках, логістиці та «тіньовому флоту», закон може суттєво збільшити економічну ціну війни для Москви.

Якщо ж тарифи перетворяться переважно на предмет двосторонніх торговельних переговорів, а винятки стануть винагородою за поступки США в інших сферах, результат для російської нафтової машини буде значно скромнішим.

Саме тому після підпису Трампа головне питання змінилося. Раніше воно звучало: чи ухвалить Конгрес «пекельні санкції»? Тепер відповідь відома - ухвалив, а президент підписав їх 18 вересня.  

Тепер питання інше: наскільки близько до 100% Білий дім готовий повернути тарифний регулятор, коли перед ним стоятимуть не Росія, а Китай та Індія.

Конгрес зарядив санкційну гармату. Але приціл, спусковий гачок і значна частина боєприпасів залишилися в руках Трампа.