Повернувся з полону й знову став на захист України. Згадаймо Ігоря Дубика

У світлі пам'яті героїв: Ігор Дубик

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ігоря Дубика.

Ігор Дубик захищав Батьківщину з початку російсько-української війни. Чоловік служив у полку "Азов", брав участь у звільненні Маріуполя у 2014-му році. Він вів активну громадську діяльність: став одним із засновників "Маріупольської дружини", очолював ГО "Патріот".

До 24 лютого 2022 року Ігор Дубик займався невеликим бізнесом. Він мав свою столярну майстерню, також тримав вулики та збирав мед. Дубик - корінний маріуполець, прожив тут усе життя, сюди привіз і свою дружину Оксану.

У перший день повномасштабного вторгнення чоловік одразу пішов до маріупольського військкомату. Отримавши зброю, військовий пристав до "Азову", воював за рідне місто.

У чоловіка вибору немає, вибір один - захищати свою землю.

Ігор Дубик

В одному з боїв поруч із захисником розірвалась граната, він отримав осколкове поранення обох ніг та перелом кістки правої ноги. "Азовці" відвезли його до шпиталю на меткомбінат "Азовсталь". Ігор перебував там, поки не потрапив до російського полону.

"Кожен день, навіть кожну годину були такі втрати... По всьому місту таких втрат не було, як там. Бо "Азовсталь" прострілювалася зі всіх боків - з кораблів, літаків, з артилерії, мінометів, зі всього. Операції людям робили прямо там. Ми дивилися, як людям руки відрізали, ноги, як лікарі намагалися завести серце, у кого воно стало..." - згадував військовий.

Чоловік розповідав, що коли військові з "Азовсталі" потрапили до полону, загарбники привезли їх до Оленівки та кинули в барак, де спочатку було приблизно 500 людей.

Обмін полоненими, після якого Ігор повернувся до родини, відбувся 1 грудня 2022 року. Чоловік тоді важив 42 кг. Він повернувся на фронт після лікування та нетривалої реабілітації.

"Його дружина пані Оксана показала його фото з часу полону. То після цього нервово здав і зліг пластом: там виднів скелет, обтягнутий шкірою, як було колись у концтаборах," - пригадав священнослужитель Леонід Григоренко. - А вістка про звільнення по обміну пана Ігоря стала благовістю! Однак він не жив для себе і навіть для родини присвятив тільки місяць, начебто намагаючись за місяць віддати всю любов, яку назбирував все життя, щоб їхати і знову життя підставляти під смертельні вогняні дощі заради мене і заради тебе - заради нас."  

Ігор Дубик загинув 11 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання.

"Не можу сприйняти, що Ігоря немає. Він завжди був, усі ці 37 років. Пишу, а він дивиться на мене зі світлини, наче хоче щось сказати. Безкінечно переглядаю ті відзняті фото і відео після полону, бо всі інші залишились у Маріуполі. У нас було стільки планів: перемога, спалити москву, затишний будинок із садком і вуликами, своя пекарня, друзі за філіжанкою кави, діти з онуками всі вихідні. Зараз я знаю тільки те, що має вистачити сил, щоб дочекатись Ігоря з поля останнього бою," - написала дружина Оксана.

Подружжя прожило разом понад 37 років. У пари двоє дорослих дітей і п'ятеро онуків - саме для них чоловік і здобував мир в Україні.

Треба Маріуполь повертати. Я побіжу, інші побіжать. Я навіть у полоні не задумувався: чи йти, чи не йти. Мені слідчий ФСБ сказав, що ще наші онуки будуть воювати. А я цього не хочу. Я хочу закінчити це раз і назавжди.

Ігор Дубик

Син загиблого Дмитро Дудик написав, що батько навчив його любити Україну: "Росіяни вбили мого тата. Він завжди був люблячим батьком та завжди підставляв своє плече, коли мені потрібна була порада або допомога. Тато був прикладом для мене все своє життя. Він навчив мене багатьом речам, які зробили мене тим, ким я є, я йому дуже за це вдячний. Все своє життя він був патріотом України та боровся за те, щоб ми мали світле майбутнє".

Військовий Володимир Кучерявенко дуже тепло відгукнувся про загиблого побратима.

"Вічна пам'ять тобі, друже! Ти назавжди залишився у моєму серці! Мужній, добрий чоловік, який завжди підтримував побратима, ділив із ним шматок хліба... У мене немає високих слів, мені просто дуже боляче..." - написав Володимир.

"Главком" долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам'ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх ві