Ціною власного життя врятував товариша: історія загибелі старшого лейтенанта Даценка під час ракетної атаки

Пам'яті Володимира Даценка: щоденний ритуал скорботи

Как сообщает Главком: Кожного ранку о 9:00 українці згадують тих, кого забрала війна з Росією. Сьогодні мова піде про старшого лейтенанта Володимира Даценка, який отримав смертельні поранення під час обстрілу Міжнародного центру миротворчості та безпеки, що на Львівщині. Трагедія сталася 13 березня 2022 року, а наступного дня, 14 березня, офіцер помер у лікарні.

Володимир, який мав позивний Даценіо, народився і виріс у Вінниці. Він здобув військову освіту у Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, після чого проходив службу у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Із січня 2022 року його перевели на Яворівський полігон, де він продовжував виконувати бойові завдання.

Як це сталося: останні хвилини життя

Ракетний удар російських військ по території Міжнародного центру миротворчості та безпеки забрав життя Володимира. У момент атаки він накрив собою побратима, отримавши численні опіки, несумісні з життям. Його сестра Марія згадує: брат з дитинства мріяв стати військовим, був світлою та доброю людиною. За час навчання в академії він здобув багато друзів, із якими підтримував зв'язок усе життя.

Володимир завжди піклувався про підлеглих. Його фраза «усі мої хлопці залишилися живими» стала свідченням мужності та відданості. О 3:47 13 березня 2022 року він надіслав матері останнє повідомлення про повітряну тривогу. Уже близько п'ятої ранку полігон зазнав масованого ракетного обстрілу, який і став фатальним для офіцера.

14 березня, приблизно о першій ночі, серце Володимира зупинилося. Поховали героя в селі Бруслинів на Вінниччині. У нього залишилися батьки, сестра та маленька донька. Його загибель стала важким ударом для всіх, хто знав і любив його.

Для українців пам'ять про Володимира Даценка - це частина загальної трагедії, спричиненої російською агресією. Його подвиг і самовідданість нагадують про справжню ціну, яку платить країна за свободу. Щоденні хвилини мовчання об'єднують суспільство у спільному горі та прагненні до миру, підкреслюючи, що ця війна забирає найкращих.

Память о героях, таких как Володимир Даценко, продолжает жить в сердцах украинцев. Не менее трогательной является история Руслана Дутко, который также отдал жизнь за свою страну. Его подвиг и самоотверженность на передовой вдохновляют и напоминают о жертвах, которые несет украинский народ в борьбе за свободу.