Гайдук Віталій

Біографія Володимира Гайдука

Дата народження: 19 липня 1957 року

Місце народження. Освіта. Володимир Гайдук народився в селі Хлебодарівка Волноваського району Донецької області. У 1980 році він отримав диплом інженера-економіста в Донецькому політехнічному інституті.

Кар'єра. У 1981-1987 роках Гайдук працював старшим економістом, начальником відділу економіки і організації роботи, заступником директора з економіки Донецького обласного центру АвтоВАЗтехобслуговування. У 1987 році його обрали генеральним директором Зуївського енергомеханічного заводу через конкурс. У 1994-1997 роках займав керівні пости в Донецькому обласному раді (заступник голови) та Донецькій обласній державній адміністрації (перший заступник губернатора). В обох випадках - Володимира Щербаня, після "помаранчевої революції" покинувшого Україну та заарештованого в США.

Велика політика та великий бізнес. На свій час Гайдук був членом Партії регіонів і входив до складу політсполкому партії. Він має значний досвід роботи в уряді. У 2000-2002 роках він був першим заступником міністра та міністром палива та енергетики. З листопада 2002 по грудень 2003 року обіймав пост віце-прем'єра, курував питання промисловості і ТЕК.

Після виходу з уряду Гайдук повністю здійснився в бізнесі. Відомо, що він безпосередньо пов'язаний з корпорацією "Індустріальний Союз Донбасу". До її активів входить цілий ряд підприємств різного профілю в Україні та за кордоном, основні напрямки - виробництво сталі, прокату, сталевих труб, коксу, обладнання для чорної металургії та коксохімічної промисловості. Гайдук разом з партнером Сергієм Тарутою стояв в початку створення корпорації (заснованої в 1995 році) та брав активну участь у її розвитку. Вважається, що фактично вони є співвласниками цієї структури, хоча, за деякими даними, сторону Гайдука представляє його дружина, яка володіє 49% акцій "ІСД". Сам Гайдук на жовтень 2006 року вважався президентом консорціуму "Індустріальна група", яка керує активами "ІСД", і головою наглядової ради ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського".

У 2006 році журнал "Кореспондент" в рейтингу найбагатших людей України поставив Гайдука на сьому позицію, оцінивши його статок в $1,7 млрд (Тарута з таким самим розміром активів посів шосте місце). У 2007 році експертами журналу "Фокус" активи кожного з партнерів були оцінені в $2,3 млрд. А рік пізніше згадані складачі рейтингів оцінили статок Гайдука відповідно в $2,37 млрд та $2,77 млрд. Фінансова криза значно зменшила статок Гайдука: у 2009 році він впав до $704,3 млн, а роком пізніше - до $600,7 млн. Однак у 2011 році "Фокус" поставив мільярдера на десяте місце зі статком в $2,073 млрд. В 2013 році, за даними Forbes, його статок оцінювався в $526 млн (18-ме місце в рейтингу "100 найбагатших українських бізнесменів"). У 2014 році за даними Forbes статок Гайдука скоротився до $465 млн.

У 2013 році Гайдук продав свою частку в консорціумі "ІСД" Сергію Таруті та Олегу Мкртчану. Того ж року він став інвестором проекту All.Biz.

Гайдук на парламентських виборах 2006 року підтримував партію "ЕКО+25", хоча саме політичну роботу в парламенті він не зацікавлений. У одному з інтерв'ю за кілька днів до виборів він сказав, що він чудово почувається в бізнесі і не відчуває потреби змінювати сферу діяльності. Можливо, така "байдужість" до політики викликана неудачною спробою повернутися до влади в грудні 2005 року. Тоді, у розпал російсько-українського "газового" конфлікту, як повідомляли деякі ЗМІ, уже було готовий проект указу президента Віктора Ющенка про призначення Гайдука на посаду віце-прем'єра з питань ТЕК, проте документ так і не набрав чинності. За словами на той момент лідера партії Віче Інни Богословської, назначенню завадив протест з боку голови Мінтопенерго Івана Плачкова та голови правління НАК Нафтогаз України Олексія Івченка.

І все ж повернення в політику відбулося. 10 жовтня Ющенко призначив Гайдука, який все це час був обережним у оцінках влади і уникав різких критичних висловлювань, секретарем Ради національної безпеки і оборони. Гайдук зразу запевнив журналістів, що перед ним на цій посаді не ставляться "приватні" завдання, алгоритм можливих дій розписано спеціальним законом.

Відразу після призначення аналітики припустили, що Гайдук на новій посаді був потрібний президенту, крім усього іншого, в якості "провідника" його ідей і позиції перед виборцями південно-східних регіонів країни. А також для спілкування "на одній мові" з "донецьким крилом" правлячої коаліції, яка вже незабаром після свого формування почала забирати у Ющенка одне за одним його президентські повноваження. До певної міри з цією роллю Гайдук, очевидно, впорався непогано. А 12 травня 2007 року президент несподівано для багатьох підписав указ про його звільнення "зі свого бажання", в той же день призначивши на посаду секретаря РНБОУ Івана Плюща. Це сталося на черговому піку протистояння президента і коаліції, коли обидві сторони готові були продемонструвати один одному відданість підконтрольним їм силовим структурам. Що