Матвієнко Анатолій

Біографія Анатолія Матвієнка

Дата народження: 22.03.1953

Місце народження. Освіта. Народився у містечку Бершадь Вінницької області. У 1975 році закінчив Львівський сільськогосподарський інститут (інженер-механік). У 1989-му - Вищу партійну школу. Кандидат економічних наук.

Кар'єра. 1975-1976 рр.- завідувач гаражем, головний механік відділу механізації Бершадського районного міжколгоспного будівельного управління.

З 1977 року - на комсомольській роботі. Спочатку - секретар Бершадського райкому ЛКСМУ. З 1980-го - другий секретар Вінницького обкому комсомолу, з 1985-го - секретар Центрального комітету ЛКСМУ, з 1989-го - перший секретар ЦК ЛКСМУ, член ЦК Компартії України.

1990-1994 рр. - народний депутат України I скликання. Голова комісії з питань молоді.

З 1994 року - засновник і голова Фонду підтримки розвитку мистецтв, діяльність якого була спрямована на матеріальну допомогу молодим талановитим особам та творчим колективам.

У 1995-1996 рр. - заступник голови Народно-демократичного об'єднання Нова Україна, з лютого 1996-го - глава вновоутвореної Народно-демократичної партії.

1996-1998 рр. - голова Вінницької обласної держадміністрації.

1998-2002 рр. - народний депутат України III скликання, член комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства. До 1999-го очолював фракцію НДП.

З грудня 1999 року - глава тоді ж створеної Української народної партії Собор. З квітня 2002 року - лідер Української республіканської партії Собор, створеної в результаті об'єднання УНП Собор і Української республіканської партії. В подальшому УРП Собор об'єдналась з Українською платформою у партію Українська платформа Собор, яку очолив Павло Жебрівський.

2002-2005 рр. - народний депутат України IV скликання від Блоку Юлії Тимошенко (№2 у списку після самої Юлії Тимошенко), голова комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

З березня по вересень 2005 року - голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

До початку 2006 року - заступник голови Секретаріату президента України Олега Рибачука.

2006-2007 рр. - народний депутат України V скликання від блоку Наша Україна (№12 у виборчому списку), перший заступник голови парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

2007-2012 рр. - народний депутат України VI скликання від блоку Наша Україна - Народна самооборона (№22 у списку), член комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

У 2012 році на парламентських виборах самовисувався по мажоритарному окрузі у Вінницькій області, проте у жовтні зняв свою кандидатуру, за власною заявою - на користь кандидата, підтриманого Об'єднаною опозицією (БЮТ) і партією УДАР Григорія Заболотного, який пройшов у парламент, набравши 46,73% голосів.

Голова Національної Федерації спортивного туризму України.

Погляди і оцінки. У червні 1997 року Матвієнко на II з'їзді НДП виступив з різкою критикою до прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, висловивши підозри щодо корупції.

У травні 1999 року на IV з'їзді НДП добровільно поклав повноваження глави партії. Політик не погодився з прийнятим у наслідок адміністративного тиску рішенням з'їзду підтримати діючого президента Кучму на президентських виборах-1999.

У лютому 2001-го вступив до ради Форуму національного порятунку, створеного для боротьби проти режиму Кучми. У липні став заступником глави вновоутвореного опозиційного Блоку Юлії Тимошенко, членом якого стала УНП Собор.

У вересні 2005 року подав у відставку з посади голови Ради міністрів АРК і глави УРП Собор - в знак протесту проти того, що його однопартійці-нардепи не підтримали кандидатуру Юрія Єханурова на посаду прем'єр-міністра України. Після виходу з партії декількох ініціаторів провального голосування по Єханурові та рішучих прихильників Тимошенко, відносини з якою у Матвієнка до того часу помітно погіршились, політик відновив своє членство в Соборі. Пізніше знову був обраний лідером партії.

Після розмови з Тимошенко Матвієнка вважають одним з найбільш відданих і послідовних прихильників президента України Віктора Ющенка. Після передчасних парламентських виборів-2007 виступив автором низки зауважень до проекту коаліційної угоди між НУНС і БЮТ.

Громадська діяльність. З 1999 року - президент Інституту відкритої політики (недержавної дослідницької організації, яка має на меті запроваджувати ідеали відкритої, відповідальної перед виборцями політики). У 2000 році заснував благодійний фонд 'Україна Інкогніта'. Глава Національної федерації спортивного туризму України.

Сім'я. Дружина Ольга Василівна (1953 р.н., доцент Київського лінгвістичного інституту), сини Віктор і Павло.

Захоплення. Поезія, футбол, туризм.

Смерть. Анатолій Матвієнко помер 22 травня 2020 року на 68-му році життя.