Театр – це єдина форма мистецтва, яка використовує життя людини в його найповнішому сенсі

Річард Нельсон: моя філософія театру та робота з акторами

Американський драматург і режисер, 73-річний Річард Нельсон, цьогоріч уперше приїхав в Україну. У травні він поставив свою історичну п'єсу "Тускульські бесіди" на сцені Київського драматичного театру на Подолі. Також провів майстерклас, на якому розповів про власну філософію творчості, сприйняття театру, роботу з акторами та враження від України.

Я не навчався на режисера, став ним випадково. Понад 20 років своєї кар'єри драматурга спостерігав, як інші люди ставлять мої п'єси. Бачив вистави режисерів хороших і не надто. Часто помічав у них одну помилку - не слухати власних акторів. Це призводило до непорозумінь. Співпраця з акторами стала основою моєї роботи як автора й постановника. Як казав англійський театральний діяч Гарлі Ґренвілл-Баркер: "Мудрий драматург ставиться до актора не як до пристрою у своїй роботі, а як до того, хто вдихає в роботу життя. Що більше він навчиться, ставлячи виконавцю запитання, то більше результату отримає для власної п'єси".

Часто запитують, нащо дивитися ту саму виставу раз за разом. Робимо це через персонажів, а не історію. Якщо забрати з п'єси все, що не є основоположним, залишаться лише актори та глядачі. Театр - це єдина форма мистецтва, яка використовує життя людини в його найповнішому сенсі. Першого дня роботи над будь-якою постановкою своєї п'єси кажу, що наше завдання тут - вивести на сцену таких же розгублених і розлючених, щасливих і нещасних людей, як ті, що сидять у глядацькій залі. Ми ніколи не можемо впоратися з цим завданням, але це наша ціль.

Я сфокусований на акторах і персонажах. Гадаю, приходимо в театр, щоб побути з людьми. Як говорить про роботу актора герой одного з моїх творів: "Бачимо себе в інших та інших у собі". Це може бути кредо гуманізму. А театр для мене найгуманістичніший вид мистецтва.

Коли люди чують про мою творчість, часто кажуть: "Це схоже на реалістичний і натуралістичний театр минулого. Тобто пропонуєте щось, від чого ми давно відійшли. Наче повертаєте нас у часі". У цьому контексті розкажу три історії, щоб пояснити краще.

67 років тому серія моїх п'єс була в репертуарі одного з нью-йоркських театрів. Одного вечора зателефонував німецький режисер Томас Остермаєр, керівник берлінського "Шаубюне". Запросив на зустріч, під час якої 34 години переконував привезти свої вистави в Німеччину. Я знав, що європейський театр візуальний і режисери шукають відповідний вокабуляр для постановок. Кажу: "Ви чудово розумієте, що мої роботи фокусуються на персонажах, а не на візуальній складовій".

Наступного року на одну з моїх постановок прийшла французька режисерка Аріан Мнушкін. Після показу попросила попрацювати над п'єсою з її акторами в паризькому "Театрі дю Солей". У неї теж потужна візуальна складова, красива сценографія й тіла, актори часто грають у масках.

Ще один мій спектакль приблизно в той же час подивився англієць Пітер Брук, один із найвпливовіших режисерів XX століття. Після того ми з ним зблизилися й мали багато розмов.

Чому ж ці троє прекрасних постановників зацікавлені в моїй роботі, якщо це намагання повернутися в минуле? Натуралізм - це якомога чесніша й детальніша репрезентація світу. Моя ціль протилежна: не показати щось, а створити те, що справді відбувається в цей момент перед глядачем. Не цікавить ізольований персонаж. Як і будь-яка людина, існує не сам собою, а в контексті оточення. Саме з різноманітних стосунків складається особистість. Ми визначаємо й відкриваємо себе у взаєминах з іншими.

Серце мого театру - стосунки та справжні розмови. Коли якась одна людина справді веде бесіду і має потребу поговорити, а співрозмовник слухає й має потребу чути. Так будується простір, у якому люди намагаються бути чесні одне з одним. Це театр запитань. Завдання тут - представити світ з усіма заплутаностями й невизначеностями. Відповідно, естетика процесу, в якому говорять і слухають одне одного, доносить до глядача бачення реальності в її складності, неоднозначності та бентежності.

Моя ціль не просто бесіда між виконавцями. Цікавить розмова між акторами та глядачами. Не хочу, щоб відвідувач казав: "Покажіть мені щось". А щоб також проробив свою частину роботи: тягнувся до сцени, активно слухав, намагався зрозуміти. Значна частина сучасного театру не дає змоги зробити це, пропонує просто шоу. Мені таке нецікаве.

Для мене є два види вистав. Під час одних глядач запитує, що трапиться далі, а під час інших прагне зрозуміти, що сталося. Мій театр - це другий варіант. Наприклад, навіть у "Гамлеті" до випадкового вбивства Полонія фактично нічого не відбувається. Усі розмови лише про те, що було до цього. Гамлет постійно запитує, що ж сталося, чи справді то був привид батька тощо. Практично дві третини п'єси Вільяма Шекспіра сповнені запитань про минуле.

Прекрасний англійський актор Корін Редґрейв грав у багатьох моїх постановках. Потім він упав у кому після серцевого нападу, а вийшов із неї з амнезією. Його сестри-акторки попросили знову попрацювати з ним. Ми почали роботу над моновиставою, в якій Корін грав до цього. Він так само р