Юлія Воборнікова-Головко стала командиром роти "Волтер" і пообіцяла помститися за загибель друга

Записки цинічного снайпера

Як повідомляє Radiotrek — Світ: Юлія Воборнікова-Головко, снайпер, у лютому 2025 року оголосила про плани написати книгу під назвою "Записки цинічного снайпера". Ця ініціатива стала важливим кроком у її житті, адже вона прагне поділитися своїм досвідом і переживаннями, пов’язаними з бойовими діями. У вересні 2026 року Юлія опублікувала емоційний допис, в якому розповіла про загибель свого близького друга на ім'я "Волтер".

Загибель Волтера

Волтер, молодий чоловік 21 року, народився у 2004 році і загинув у 2025 році. Він зник безвісти, офіційно рахувався таким, і Юлія висловила своє глибоке горе з приводу його втрати.

“Він досі рахується тим, що зник безвісти. Хоча на жаль я знаю гірку правду,”

– зазначила вона у своєму дописі. Волтер допомагав Юлії вивчати мову, якою володів ідеально, і, за словами Юлії,

“він просто став моєю Рідною Душею, а я – його.”

Після його загибелі Юлія взяла на себе відповідальність стати командиром роти, яка названа позивним "Волтер". Вона пообіцяла повернути тіло друга додому і помститися за його смерть, стверджуючи:

“Я обіцяла за його смерть знищити тисячі, і точно не загину поки не закрию цей рахунок.”

Вона висловила вдячність Волтеру за його підтримку і підкреслила, що його мрія бачити її командиром роти стала реальністю:

“Він так хотів бачити мене командиром роти. Я ним стала.”

Юлія активно збирала думки друзів та рецензії на свої плани через власну Facebook-сторінку. Вона також поділилася своїми думками про труднощі, з якими зіштовхуються військові:

• Коли я загину, стане відомо, що російські дрони і українське некваліфіковане командування - це комбо, при якому майже не можливо вижити.

Юлія Воборнікова-Головко продовжує боротися за пам'ять свого друга, сподіваючись, що її книга "Записки цинічного снайпера" зможе висвітлити складнощі та виклики, з якими стикаються військові на фронті. Вона також наголосила:

“Коли за мною прийде смерть, я точно буду посміхатися. Тому що там, перед воротами в інший світ, мене вже чекає Моя Рідна Душа.”

Ця історія не лише відображає особисті переживання Юлії, але й підкреслює складні реалії, з якими стикаються військові в умовах конфлікту. Втрата близьких та відчуття відповідальності за товаришів по службі стають центральними темами в її розповіді. Книга, яку вона планує написати, може стати важливим свідченням про емоційні та фізичні виклики, з якими стикаються військові, і може допомогти ширшій аудиторії зрозуміти їхній досвід.