Залишив навчання, щоб захищати Україну. Згадаймо 21-річного бойового медика Іллю Босенка

Пам'яті Іллі Босенка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Іллю Босенка.

Ілля Босенко не дожив до свого 22-річчя два місяці... Хлопець народився 5 грудня 2001 року. Деякий час мешкав у Донецьку. Належав до організації Сокіл». Юнак навчався в Полтавському державному аграрному університеті на факультеті ветеринарної медицини.

У війську мав позивний Цой. Служив бойовим медиком протитанкового взводу. Загинув 30 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання, потрапивши під вогонь ворожої артилерії на Донеччині.

«Син мріяв стати ветлікарем або військовим медиком із класу сьомого. Обрав перше. Ходив на підготовчі курси для лікарів ветеринарної медицини в аграрній академії. Мріяв лікувати тварин. В нас і зараз живуть троє його підопічних – пес та два коти, яких забрав із вулиці», – розповіла мати Ірина.

«Син із дитинства був патріотом, як і вся наша родина. Ще в школі вступив у молодіжне військово-спортивне товариство «Сокіл». Коли путін оголосив про визнання днр і лнр, зрозуміли, що війна буде. Вже до 24 лютого в Іллі був зібраний рюкзак. У сина навіть думок не було про те, що можна вчинити інакше. Він одразу пішов у ТрО», – додала жінка.

«Націоналіст, людина честі, людина слова, ветеринар, гарний друг, побратим, розумний медик, захисник Нації. Людина, без якої наш осередок стане не такий як раніше, – бо з тобою пройдений довгий шлях, іноді він був насправді довгий», – написали про полеглого побратими з «Сокола».

«Ми познайомилися з Іллею на вишколі у 2021 році. Він був прикладом, взірцем. Він багато чому мене навчив особисто, і я йому дуже за це вдячний. Він був справжнім прикладом, і він був рушійною силою і в організації, і в країні. 24 лютого ми з ним пішли в військкомат і мобілізувалися. Він був вірний декалогу до останнього», – поділився побратим з позивним Нац.

Дружина Поліна розповіла, що Ілля пішов у військо з перших днів повномасштабного вторгнення. До цього був студентом. І навіть там, де щоденно перепліталися життя та смерть, не забував про тварин. Завжди підгодовував та лікував чотирилапих, які шукали прихисток у військових.

«Це було добровільне рішення. Він разом зі своїми друзями з організації «Сокіл» прийшли до військкомату, стояли в черзі до добробату, але їх розподіли до ТрО. Дуже сильно любив тварин. Сам він навчався в аграрному університеті на ветеринара, на жаль, не закінчив навчання. Він завжди на будь-яких позиціях рятував котиків, підгодовував», – зауважила дівчина.

Подружжя служило в одному батальйоні. Там і познайомилися, хоча закохалися не одразу, пригадала Поліна: «Із перших днів знайомства ми не дуже могли терпіти один одного, якось намагались хизуватись перед іншими і це як вже згодом з’ясувалось обох дуже дратувало. Вважали один одного занадто пихатими. Але якось на одному з виїздів на полігон, розговорилися. Зайшла мова про літературу. Я пообіцяла, що дам прочитати книгу Ернста Юнгера «Вогонь і кров», у якій автор описував свій вклад у війну. Так почали спілкуватися, закохалися і згодом одружились».

Мріяли про дітей, про тихе й щасливе сімейне життя після перемоги. Але після смерті Іллі все втратило сенс: війна поєднала закоханих, вона ж і розлучила. «Він просто перестав виходити на зв’язок, це було понад шість годин, я почала панікувати. І потім я почала бити тривогу, дзвонити командиру, і мені повідомили завчасно, тому що ми з одного батальйону», – пригадала дружина загиблого.

Главком долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам'ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.