Витрати на депортацію мігрантів
Адміністрація президента США Дональда Трампа витратила понад 40 мільйонів доларів на депортацію 300 мігрантів до країн, з якими вони не мали зв'язків. Середня вартість депортації однієї особи склала близько 133 тисяч доларів. Найдорожчою була депортація до Руанди, де середня вартість переселення однієї особи сягнула 1,1 мільйона доларів, хоча Руанда прийняла лише семеро мігрантів.
З цих 40 мільйонів доларів близько 32 мільйони були перераховані урядам п'яти держав:
- Екваторіальна Гвінея
- Сальвадор
- Палау
- Есватіні
- Руанда
Наприклад, вислання громадянина Ямайки обійшлося бюджету США у 181 тисячу доларів, причому США повторно оплатили його транспортування. Громадянина Мексики депортували до Південного Судану за 91 тисячу доларів, але через кілька тижнів його перевезли до Мексики.
Питання прозорості
Необхідно зазначити, що Державний департамент США не залучає зовнішніх аудиторів для відстеження використання коштів, переказаних іноземним урядам. Це викликало певні питання щодо прозорості витрат. Згідно з інформацією, один з американських посадовців у приватній розмові з працівниками сенатського комітету описав цю практику як
“дорогий стримувальний механізм і засіб тиску на мігрантів з метою відмови від подання заяв на притулок”.
Запровадження цієї політики відбулося на фоні жорсткої імміграційної політики адміністрації Трампа, а президент особисто відвідав новий центр утримання мігрантів у національному парку Еверглейдс, штат Флорида, який розташований приблизно за 60 км від Маямі. Ця ситуація підкреслює складність і витратність процесу депортації, яка супроводжується численними викликами та критикою з боку правозахисників.
Витрати на депортацію мігрантів, які не мають зв'язків з країнами їхнього призначення, породжують питання щодо ефективності та гуманності імміграційної політики США. Дослідження показують, що такі дії можуть не лише впливати на життя окремих осіб, але й викликати міжнародні суперечки, зважаючи на витрати, які несуть країни, що приймають. Відсутність прозорості у фінансових операціях також викликає занепокоєння щодо того, як уряд управляє ресурсами та які наслідки це має для мігрантів і країн-отримувачів.