Британська преса дедалі похмуріше описує перспективи України: тривалі хвилі ударів, виснаження ППО і лише кілька місяців для критичних рішень. Це може бути не тільки прогнозом війни. У дипломатії правильно описана катастрофа іноді є способом підготуватися до переговорів про те, хто буде в ній винен.
Матеріал The Telegraph про те, що Росія може спробувати зробити Київ «непридатним для життя» за допомогою безперервних, до 60 годин, хвиль ударів, на перший погляд продовжує знайому британську лінію.
Російська загроза зростає. Українські ресурси скорочуються. Захід повинен діяти швидше.
Значно цікавішою є інша теза: в України нібито залишилося лише кілька місяців для ухвалення ключових рішень.
Для одного з найбільш послідовно проукраїнських і яструбиних британських видань це незвично конкретний горизонт.
І він з’являється саме тоді, коли навколо війни дедалі виразніше формується другий - переговорний - трек.
Це не доводить існування узгодженого британського плану. The Telegraph не є офіційним голосом Даунінг-стріт. Але британська інформаційна дискусія добре показує, до якого сценарію починають готуватися в Лондоні.
Не обов’язково до миру.
До необхідності пояснювати його умови.
Алібі на випадок угоди
Якщо американський переговорний трек восени приведе до припинення вогню або фіксації лінії фронту, перед європейськими урядами виникне неприємне політичне питання.
Що сталося з усіма попередніми цілями?
Протягом років західна риторика будувалася навколо відновлення територіальної цілісності України, стратегічної поразки Росії та принципу, за яким агресія не повинна винагороджуватися територією.
Замороження війни без виконання цих максимальних завдань потребуватиме пояснення.
І тут військова математика стає політично зручною.
Україна не програла через недостатню волю.
Європа не відмовилася від своїх принципів.
Просто Росія змогла виробляти дедалі більше засобів нападу, тоді як Захід не забезпечив достатньої кількості засобів перехоплення.
Не політична поразка.
Несприятливе співвідношення ресурсів.
Апокаліптичні прогнози про майбутнє Києва створюють для такого пояснення необхідний фон заздалегідь.
Математика замість політики
Це особливо важливо для Лондона.
Британія була одним із найпослідовніших прихильників жорсткої лінії щодо Москви. Якщо Вашингтон зрештою підштовхне сторони до компромісу, британському уряду буде значно комфортніше пояснювати його не зміною власної політики, а обставинами, які він не контролював.
Логіка може бути простою.
Ми хотіли продовжувати підтримку.
Україна була готова воювати.
Але без американських Patriot, розвідки, боєприпасів та фінансової підтримки європейських можливостей виявилося недостатньо.
У такому сценарії відповідальність за компроміс природно переміщується через Атлантику.
Вашингтон ухвалив рішення.
Європа була змушена адаптуватися.
Підняти ціну угоди
Але британська тривога може виконувати й іншу функцію.
Лондон має власні інтереси в майбутній архітектурі європейської безпеки. І сценарій, за якого Вашингтон і Москва визначать її основні параметри двосторонньо, для Британії майже найгірший.
Тому драматизація становища України може бути корисною ще до початку великого торгу.
Якщо Київ стоїть перед реальною загрозою масштабного руйнування енергетичної та міської інфраструктури, тоді Вашингтону складніше аргументувати затримку додаткових засобів ППО.
Кожен прогноз катастрофи фактично перетворюється на аргумент:
дайте більше Patriot зараз.
Це змінює й переговорну арифметику.
Чим довше Україна здатна витримувати російський повітряний тиск, тим менше необхідності погоджуватися на невигідні умови через кілька місяців.
ППО в такому випадку стає не просто засобом захисту міста.
Воно купує переговорний час.
Фізика виснаження
Однак списувати британські попередження лише на політичну гру було б помилкою.
У них є цілком матеріальна основа.
Російська модель повітряної війни дедалі більше спирається на масштаб: велика кількість відносно дешевих безпілотників перевантажує систему, змушує розкривати позиції ППО та створює коридори для дорожчих крилатих і балістичних ракет.
Оборона працює за протилежною економікою.
Радар повинен бути готовий щоночі. Розрахунок - залишатися на позиції. Перехоплювач - чекати цілі.
А запас ракет не нескінченний.
Найнебезпечніша частина цієї моделі полягає навіть не у вартості одного Shahed порівняно з одним перехоплювачем. Частину дешевих цілей можна знищувати значно дешевшими засобами.
Проблема виникає на верхньому рівні - там, де проти балістичних ракет потрібні системи, які неможливо швидко масштабувати.
Patriot не можна виробляти як FPV-дрони.
Саме тут російська кількість стикається із західною промисловою межею.
Київ як переговорний годинник
Тому фраза про «кілька місяців» може мати ширший сенс, ніж просто військовий прогноз.
Інфраструктурна стійкість безпосередньо впливає на дипломатичну.
Якщо країна здатна пережити ще одну зиму без системного колапсу енергетики, її переговорна позиція одна.
Якщо існує реальний ризик тривалих відключень електроенергії, тепла та води у великих містах - зовсім інша.
Москва це розуміє.
Київ це розуміє.
Вашингтон теж.
Тому удари по енергетиці є не лише способом завдати економічної шкоди. Вони можуть бути способом змінити ціну часу перед переговорами.
Лондон хоче місце за столом
У цьому і полягає британська дилема.
Лондон може бути готовим до припинення війни значно більше, ніж дозволяє його публічна риторика. Але він навряд чи зацікавлений у припиненні війни на умовах, сформованих без британської участі.
Це різні речі.
Британія хоче впливати на майбутні гарантії безпеки, військову присутність у Європі, режим санкцій, переозброєння України та загальну конфігурацію стримування Росії.
Якщо остаточний документ складатимуть Вашингтон і Москва, роль Лондона різко зменшується.
Тому британські попередження працюють одразу у двох напрямках.
Вони підвищують тиск на США з вимогою надати Україні більше ресурсів зараз.
І водночас створюють політичне пояснення на випадок, якщо ресурсів усе-таки виявиться недостатньо.
Соломка перед падінням
Саме тому матеріал про потенційно «мертвий Київ» варто читати обережніше, ніж звичайний прогноз російської повітряної кампанії.
Він не доводить, що Лондон уже знає параметри майбутньої угоди.
Не доводить і того, що Вашингтон вирішив примусити Україну до замороження війни восени.
Але він добре вписується у зміну політичної атмосфери.
Розмова поступово переходить від питання «як перемогти?» до питання «скільки ще можна витримувати?»
Це невелика лінгвістична зміна.
І величезна стратегічна.
Британія, схоже, не стільки готується заперечувати будь-яке припинення війни, скільки намагається вплинути на його ціну - і водночас заздалегідь пояснити, чому результат може виявитися далеким від того, який Захід обіцяв кілька років тому.
У великій політиці алібі найкраще готувати до того, як станеться злочин.