Гроші на рахунках українських міст є, але витратити їх вони не можуть. Асоціація міст України вимагає від уряду негайно відновити платежі, заблоковані з 9 вересня, - від пального для аварійних служб до обладнання для підготовки до опалювального сезону. Сума завислих розрахунків оцінюється приблизно у 20 млрд грн. Це схоже на касовий стрес держави, але твердження, що Київ буквально використовує гроші муніципалітетів для фінансування армії, потребує доказів. Набагато важливіше інше: напередодні зими держава отримала гроші, які існують юридично, але тимчасово перестали існувати економічно.
Українська бюджетна система зіткнулася з дивним різновидом дефіциту. У міст є гроші. Видатки передбачені місцевими бюджетами. За твердженням Асоціації міст України (АМУ), платіжні доручення відповідають урядовій постанові №590, яка визначає черговість казначейських платежів під час воєнного стану. Проте провести частину розрахунків громади не можуть.
1 жовтня правління АМУ звернулося до прем’єр-міністра Сергія Корецького з вимогою негайно розблокувати платежі. За даними асоціації, обмеження діють із 9 вересня. Через них громади не можуть оплачувати пальне для автомобілів екстрених служб, роботи та обладнання для лікарень, шкіл і соціальних закладів, заходи з підготовки до опалювального сезону та виконання планів стійкості.
Це вже не бухгалтерська незручність. Це момент, коли бухгалтерія починає впливати на фізичну інфраструктуру.
Гроші є. Ліквідності немає
У звичайній ситуації фраза «на рахунку є гроші» означає, що власник може ними скористатися. Казначейська система воєнного часу працює складніше. Кошти місцевих бюджетів проходять через Державну казначейську службу, а постанова №590 визначає пріоритетність проведення видатків. Тому наявність бюджетного залишку ще не гарантує, що платіж буде проведено саме сьогодні.
За словами радниці голови АМУ Оксани Продан, призупинені платежі громад становлять близько 20 млрд грн. Асоціація пов’язує ситуацію з економією та дефіцитом фінансування. Окремо повідомлялося, що 28 вересня прем’єр заявив про зупинку фінансування капітальних видатків через нестачу бюджетних коштів та затримку частини очікуваного зовнішнього фінансування.
Це робить версію про загальний касовий стрес цілком логічною. Але тут важливо не перескочити через один щабель причинності.
Затримка муніципальних платежів не доводить сама по собі, що Казначейство забрало 20 млрд грн міст і безпосередньо перекинуло їх на зарплати військовим чи закупівлю зброї. Для такого висновку потрібні дані Мінфіну та Казначейства про рух Єдиного казначейського рахунку.
Проте економічний ефект для міста від цієї різниці невеликий. Якщо муніципалітет має 100 млн грн, але сьогодні не може оплатити генератор, пальне або ремонт тепломережі, для постачальника ці 100 млн тимчасово нічим не відрізняються від нуля.
Бюджетний ресурс є. Платіжної спроможності немає.
Найгірший місяць для економії
У будь-який інший момент затримка платежу означала б насамперед сварку між мером і Мінфіном. На початку жовтня вона перетворюється на інфраструктурний ризик.
АМУ стверджує, що блокування торкнулося розрахунків із постачальниками електроенергії та пального, ремонтними бригадами, підприємствами водопостачання і вивезення відходів. Окремо асоціація попереджає про проблеми з оплатою заходів із захисту енергетики, ліквідації наслідків ракетних ударів, відновлення критичної інфраструктури та підготовки до опалювального сезону.
Саме тут фінансова проблема може почати масштабуватися.
У мирній системі ремонт теплотраси можна перенести на тиждень. У системі Війни 4.0 той самий тиждень може опинитися між ракетним ударом і різким похолоданням. Місту потрібні не лише запаси обладнання, а й можливість негайно купити кабель, труби, трансформаторне обладнання, дизельне пальне, акумулятори або оплатити підрядника.
Інфраструктурна стійкість тому складається не лише з мегаватів.
Вона складається ще й із швидкості платежу.
Безкоштовний кредит державі?
Для центральної влади спокуса керувати ліквідністю вручну зрозуміла. Під час війни пріоритети бюджету надзвичайно жорсткі. Армійську зарплату не можна перенести на наступний квартал. Боєприпаси потрібні зараз. Частина соціальних видатків також захищена. Якщо очікуваний зовнішній транш затримується, Міністерство фінансів мусить вирішувати не лише, скільки держава витратить за рік, а й кому вона заплатить цього вівторка.
Саме тому казначейська ліквідність відрізняється від звичайного бюджетного дефіциту. Держава може мати затверджене фінансування на папері й одночасно відчувати тимчасову нестачу живих коштів у конкретний момент.
Але для місцевого самоврядування результат виглядає інакше: місто зібрало доходи, сформувало бюджет, має залишок на рахунку - і все одно повинно чекати дозволу центральної системи, щоб скористатися власними ресурсами.
Економічно це починає нагадувати безвідсотковий примусовий кредит ліквідності, хоча юридично кошти залишаються коштами відповідного бюджету.
І чим довше триває блокування, тим менш академічною стає ця різниця.
Стара війна Києва і мерій
Нинішня суперечка виникла не на порожньому місці. Фінансові відносини між центром і громадами напружені вже кілька років. Одним із головних конфліктів стало вилучення так званого військового та силового ПДФО з місцевих бюджетів. АМУ продовжує вимагати його повернення громадам або компенсації втрат; під час консультацій щодо бюджету-2027 асоціація також виступила за постійне закріплення за громадами 64% ПДФО та припинення вилучення реверсної дотації.
Центральна влада має власну логіку. В умовах війни концентрація частини доходів дозволяє спрямовувати більше ресурсів на оборонні закупівлі загальнодержавного масштабу. Частина вилученого раніше військового ПДФО, наприклад, була законодавчо спрямована на закупівлю спеціальної техніки та розвиток оборонно-промислового комплексу.
Мери бачать іншу сторону балансу. Саме громади утримують тепломережі, водоканали, лікарні, аварійні служби, укриття та значну частину інфраструктури, яка першою зустрічає наслідки ударів.
Обидві сторони фактично фінансують одну війну - просто на різних її поверхах.
Політична розтяжка
Тут виникає ще одна небезпечна властивість казначейського блокування: воно розмиває відповідальність.
Якщо взимку в місті прориває тепломережу, виборець бачить мера. Якщо не працює водоканал - директора комунального підприємства. Якщо аварійна бригада запізнюється - місцеву владу. Державне казначейство для більшості громадян залишається невидимим.
Місцева влада, своєю чергою, отримує готовий аргумент: гроші були, але Київ не дозволив їх витратити.
Було б передчасно стверджувати, що центральна влада навмисно створює таку конструкцію, щоб потім перекласти відповідальність на мерів. Публічних доказів такого політичного задуму немає. Але сама система об’єктивно створює саме такий конфлікт відповідальності.
Центр контролює платіж.
Мер відповідає за батарею.
Касовий розрив як симптом
Найважливіше в демарші АМУ тому не сама цифра у 20 млрд грн. Для державного бюджету воєнного часу вона не є системоутворюючою. Значно цікавіше те, які саме платежі довелося відкладати.
Коли держава починає затримувати не декоративні проєкти, а пальне, ремонт, енергетичне обладнання та підготовку до зими, це може бути ознакою того, що простір для безболісного маневру ліквідністю звужується. Але остаточний висновок про масштаб касового дефіциту потребує даних Мінфіну та Казначейства, а не лише заяв однієї сторони конфлікту.
Одночасно громади входять у бюджет-2027 із ширшим списком претензій. Вони вимагають повернення частини ПДФО, припинення реверсних вилучень, погашення заборгованості з різниці в тарифах, яку АМУ оцінює у 85 млрд грн, та додаткових ресурсів для територій, що постраждали від війни.
Отже, нинішні 20 млрд грн - це не ізольована аварія. Це ще один епізод значно більшої суперечки про те, де під час війни має закінчуватися фінансова автономія міста і починатися право держави концентрувати ресурси.
Зима на Єдиному казначейському рахунку
Україна готується до опалювального сезону, в якому одночасно існуватимуть три дефіцити.
Перший - фізичний: генератори, трансформатори, газ, електроенергія, ремонтні матеріали. Другий - військовий: ракети ППО, здатні захистити цю інфраструктуру. Третій - фінансовий: гроші, які повинні в потрібний момент пройти від бюджетного рахунку до підприємства, здатного відремонтувати пошкоджений об’єкт.
Перші два давно обговорюють як частину війни.
Третій здається нудною бухгалтерією - аж до тієї хвилини, коли генератор стоїть на складі постачальника, кошти лежать на рахунку міста, а Казначейство не проводить платіж.
Саме тому суперечка АМУ з урядом значно важливіша за черговий конфлікт Києва з мерами. Вона показує межу централізації воєнної економіки: держава може концентрувати ліквідність для найважливіших завдань, але якщо вона надто довго затискає фінансові капіляри, економія в центрі починає створювати аварії на периферії.
Перед зимою Україні потрібні не лише мегавати, ракети й мільярди. Потрібно, щоб мільярди вчасно перетворювалися на мегавати.