Російська стратегія використання Вірменської Апостольської церкви
Дослідницький центр Turan з університету Йорктаун аналізує використання Росією Вірменської Апостольської церкви як інструменту геополітичного впливу на Вірменію. Стратегія базується на радянській практиці проникнення КДБ у релігійні інститути, що задокументовано в архіві Мітрохіна. Ця практика не була демонтована після 1991 року, що дозволило Росії продовжувати реалізацію своїх інтересів через церкву.
Католикос Гарегін II, обраний у 1999 році, ухвалив ідею про те, що Росія є "другою батьківщиною" вірмен. Він отримав високі російські державні нагороди від Володимира Путіна, що підкреслює його тісні зв'язки з Москвою. Український експерт Кузарі задокументував використання російською державністю вірменських релігійних структур з часів імперської експансії, що свідчить про тривале втручання Росії у внутрішні справи Вірменії.
Напруженість у суспільстві та роль церкви
Після Оксамитової революції 2018 року та війни в Карабаху 2020 року Вірменська Апостольська церква стала важливим політичним контрбалансом для уряду Нікола Пашиняна, який проводив реформи та сигналізував про стратегічний відхід від Москви. У 2024 році архієпископ Баграт Галстанян очолив масові протести під гаслом "Тавуш для нашої Батьківщини". Одночасно архієпископ Мікаель Аджапахян заявив, що лідери уряду є "зрадниками", які "заслуговують на розстріл", що підкреслює напруженість у суспільстві.
Фінансування протестів та інших ініціатив, пов'язаних з церквою, пов'язується з російсько-вірменським мільярдером Самвелом Карапетяном, ідентифікованим як ключовий прихильник цих дій. Модель дій Вірменської Апостольської церкви порівнюється зі стратегією Росії в Україні до 2022 року, коли Українська православна церква Московського патріархату функціонувала як центральний інструмент російського впливу. Москва використовувала концепцію "Русского мира" для фреймування України як частини єдиного історичного та духовного простору, називаючи її своєю "канонічною територією".
Використання Вірменської Апостольської церкви Росією як інструменту геополітичного впливу відображає не лише історичні практики, але й сучасні політичні реалії в регіоні. Напруженість між церквою та урядом Вірменії, а також підтримка протестів з боку впливових бізнесменів, свідчать про активну гру вірменських еліт за контроль над релігійними і політичними інститутами. Ця ситуація може мати далекосяжні наслідки для внутрішньої політики Вірменії та її відносин з Росією та іншими державами регіону.
Відзначаючи подібності в підходах Росії до релігійних інститутів в різних країнах, варто звернути увагу на те, як Москва зміцнює свій вплив у Чехії через церкву. Цей випадок демонструє, як подібні стратегії можуть використовуватися для досягнення геополітичних цілей, що робить ситуацію в Вірменії ще більш актуальною для аналізу.