Боронив Батьківщину у складі Третьої штурмової. Згадаймо Андрія Дідука

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Дідука.

16 листопада у Шепетівці прощалися з оператором відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами 1 штурмового батальйону військової частини, солдатом Дідуком Андрієм Валерійовичем – мужнім воїном з гарячим серцем, який виборював право на життя та свободу України ціною власного життя. Про це повідомила Шепетівська міська рада.

Народився Дідук Андрій Валерійович 25 листопада 2003 року в місті Шепетівка. Він був молодшим сином в сім'ї, зростав, як і усі, непосидючим, допитливим, іноді збитошним хлопчиком. До дев'ятого класу навчався у місцевій загальноосвітній школі №1 та продовжив навчання у Навчально-виховному комплексі школа-гімназія №5. Середню спеціальну освіту отримав у Шепетівському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку.

Війна увійшла в коротке життя Андрія, коли він був ще студентом. З перших днів повномасштабного вторгнення ворога юнак, не задумуючись, вступив до лав самооборони.

Дуже серйозно, з великою відповідальністю ставився до своїх обов'язків – виходив на блокпости та вулиці на чергування. Це, мабуть, і мотивувало Андрія обрати для себе непростий шлях воїна-захисника. Попри свій молодий вік, він прийняв рішення боронити свою землю зі зброєю в руках.

Юнак наполегливо готувався до вступу у лави Третьої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. У серпні 2023 року його мрія здійснилася – він пройшов відбір і підписав контракт.

Андрій був направлений на навчання у 169-й навчальний центр ім. Князя Ярослава Мудрого в селищі Десна Чернігівської області. Бійці, що були пліч-о-пліч з Андрієм на фронті, казали: "Сміливий хлопець, веселун, вірний друг та побратим". Військова честь і гідність були для нього понад усе, він завжди називав речі своїми іменами й ніколи не лукавив.

Андрій любив життя. Фізично підготовлений і статний, він завжди намагався бути лідером, сильним та цілеспрямованим. У серцях його однокласників та друзів живуть про нього гарні, світлі, теплі спогади, адже за все своє життя жодного разу не заплямував себе поганим чи негідним вчинком. Мав добру, ніжну душу, в якій вистачало любові й співчуття до всіх. Часто спілкувався зі старшим братом Артемом, любив свою племінницю Софійку.

Андрій планував відпустку на 28 листопада та з нетерпінням чекав зустрічі з родиною та друзями. Востаннє написав батькам, Валентині Володимирівні та Валерію Миколайовичу, 11 листопада ввечері: "Все добре". Андрій вже повертався із завдання, коли ворожий дрон обірвав його земну дорогу.

Блок галереї

Загинув Андрій Дідук 12 листопада 2024 року біля Новоєгорівки Сватівського району Луганської області. 16 листопада у Шепетівці друзі та рідні провели його у останню дорогу...

“Главком” долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам'ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.