Дефіцит ракет для F-16: польоти на гарматах і межі ресурсного банкомата Заходу

Повідомлення американського профільного видання The War Zone оголило одну з найбільш незручних проблем української авіації.

Україна отримала F-16, але сучасний винищувач залишається лише платформою. Його справжня бойова цінність висить під крилами. Коли ракети закінчуються, машина вартістю в десятки мільйонів доларів повертається до технології 1950-х - гармати.

Дефіцит ракет класу «повітря-повітря» AIM-9 Sidewinder та AIM-120 AMRAAM став настільки відчутним, що під час окремих денних бойових вильотів українські F-16 можуть виходити на перехоплення повітряних цілей, покладаючись насамперед на бортову 20-мм гармату M61A1 Vulcan.

Командир 107-го авіаційного крила з позивним «Фантом» описує систему жорсткого нормування боєприпасів. Графік надходження ракет доводиться співвідносити з очікуваними російськими атаками буквально в оперативному режимі.

Його формула проста:

літак без зброї марний.

У ній, однак, міститься проблема значно більша за українські F-16.

Захід навчився передавати платформи швидше, ніж виробляти достатньо боєприпасів для війни такого масштабу.

Один AMRAAM на двох

Головний парадокс починається зі звичайного AIM-120.

AMRAAM потрібен українським F-16 для повітряного бою та перехоплення частини повітряних цілей.

Але ця сама ракетна сім’я використовується наземними комплексами NASAMS, які прикривають українські міста та критичну інфраструктуру.

Тобто винищувач і наземна ППО фактично приходять до одного складу.

І починають конкурувати.

Якщо AIM-120 запускає F-16 по крилатій ракеті, цього боєприпасу більше немає для NASAMS.

Якщо ракета залишається у наземної батареї, її немає під крилом винищувача.

У мирний час універсальність боєприпасу є перевагою.

У війні на виснаження вона може перетворитися на боротьбу між двома системами за один і той самий дефіцитний ресурс.

Ціна однієї цілі

Проблема стає ще гострішою через економіку перехоплення.

Росія може запускати в одному ударі велику кількість дешевих безпілотників, доповнюючи їх крилатими та балістичними ракетами.

Українська ППО повинна вирішувати не лише чим збити ціль, а й чи варто витрачати на неї конкретний боєприпас.

Використовувати дорогу ракету проти дешевого дрона можна.

Робити це сотні разів - значно складніше.

Звідси дедалі більша роль мобільних вогневих груп, зенітних гармат, дешевших перехоплювачів та авіаційної гармати.

Війна повертає високі технології до дуже старої арифметики.

Не найкраща зброя перемагає.

Перемагає та, якої вистачає.

F-16 повертається до Vulcan

M61 Vulcan - чудова гармата.

Але використання її як вимушеного основного інструмента перехоплення дронів або крилатих ракет добре демонструє масштаб проблеми.

Для застосування гармати винищувачу необхідно підійти до цілі на малу дистанцію.

Це скорочує час на реакцію, ускладнює атаку і збільшує ризик для самого літака.

Є й інша небезпека.

Знищена повітряна ціль нікуди не зникає. Уламки ракети або дрона продовжують рухатися за інерцією, а снаряди, які не влучили в ціль, зрештою повертаються на землю.

Над малонаселеною територією цей ризик можна прийняти.

Над великим містом - значно складніше.

Тому гармата є корисним додатковим інструментом.

Але перетворення її на заміну ракеті - не технологічна революція.

Це ознака дефіциту.

Близькосхідний пилосос

Україна при цьому не є єдиним клієнтом західної системи протиповітряної оборони.

Сполучені Штати повинні одночасно підтримувати власні стратегічні запаси, європейських союзників та близькосхідний контур безпеки.

Кожна нова криза створює попит приблизно на ті самі категорії озброєнь.

Patriot.

AMRAAM.

Sidewinder.

Зенітні та авіаційні ракети різних класів.

Проблема не лише в тому, що боєприпаси витрачаються.

Проблема в тому, що завод не може миттєво реагувати на геополітику.

Військові можуть використати ракету за кілька секунд.

Для виробництва наступної потрібні місяці, комплектуючі, вибухові речовини, електроніка, двигуни, кваліфіковані працівники та виробничі лінії, які неможливо масштабувати одним рішенням Конгресу.

Війна зі складу

Протягом тривалого часу західна допомога Україні працювала за моделлю, характерною для конфліктів останніх десятиліть.

Спочатку відкривається склад.

Потім передається техніка.

Після цього промисловість поступово поповнює запаси.

Українська війна зламала цю послідовність.

Склад почав спорожнюватися швидше, ніж завод встигав його наповнювати.

І саме тут закінчується ресурсний банкомат.

Не тому, що у США чи Європи закінчилися гроші.

А тому, що гроші та ракети - різні речі.

Конгрес може виділити додатковий мільярд доларів за один день.

Завод не може за один день перетворити цей мільярд на тисячу готових ракет.

Залізо без витратних матеріалів

Це змінює і спосіб оцінювати західну військову допомогу.

Кількість переданих платформ сама по собі дедалі менше говорить про реальну бойову спроможність.

F-16 без достатнього запасу AIM-120 - це не той самий F-16, який має повний комплект озброєння.

NASAMS без ракет - це радар і пускова установка.

Patriot без перехоплювачів - надзвичайно дорога електроніка.

Танк без снарядів - броньований трактор.

Війна 4.0 повернула військову аналітику від каталогу характеристик до бухгалтерії витратних матеріалів.

Скільки ракет є сьогодні?

Скільки буде витрачено цієї ночі?

Коли прибуде наступна партія?

І скільки завод зможе виготовити наступного місяця?

Саме ці цифри дедалі частіше визначають реальну силу армії.

Фізична межа ВПК

Західна оборонна промисловість уже реагує.

Виробничі потужності розширюються. Компанії отримують багаторічні контракти. Будуються нові лінії. Держави формують довгострокові замовлення, яких виробникам бракувало після завершення Холодної війни.

Але промисловість має інерцію.

Ракетний завод не є дата-центром, якому достатньо додати серверів.

Необхідні нові виробничі площі, верстати, постачальники, спеціалісти та сертифікація. Окремі компоненти мають власні вузькі місця.

Тому між політичним рішенням «виробляти більше» і реальною ракетою на пусковій існує часовий лаг.

У довгій війні цей лаг стає стратегічним фактором.

Технологія проти масштабу

Саме тут проявляється одна з головних суперечностей західної військової моделі.

Протягом десятиліть вона будувалася навколо технологічної переваги.

Кращий літак.

Точніша ракета.

Досконаліший радар.

Менша кількість високотехнологічної зброї повинна була перемагати значно більшу кількість менш досконалої.

Ця модель чудово працює, поки війна коротка.

У затяжному конфлікті з’являється другий параметр.

Обсяг.

Ракета, яка влучає у 95% випадків, мало допомагає, якщо її немає на складі.

І навпаки, технологічно простіший засіб може мати стратегічну перевагу, якщо противник здатен виготовляти його тисячами.

Саме тому Україна стала не лише полігоном західної зброї.

Вона стала стрес-тестом західної промислової моделі.

Дефіцит як дипломатичний аргумент

Є у цієї історії й політичний вимір.

Чим нижче опускаються запаси критичних боєприпасів, тим дорожчим для Вашингтона стає кожен наступний місяць війни.

Не лише фінансово.

США повинні рахувати ресурси для потенційних криз у Європі, на Близькому Сході та в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Якщо підтримка України починає безпосередньо конкурувати зі стратегічними резервами, необхідними для інших театрів, у Білого дому з’являється додатковий стимул шукати політичний спосіб зупинити витрати.

Саме тому дефіцит ракет може стати одним із факторів, що підштовхують Вашингтон до прискорення переговорного треку.

Не тому, що останній AMRAAM уже витрачено.

І не тому, що Захід більше не здатен підтримувати Україну.

А тому, що ціна продовження війни дедалі частіше вимірюється ресурсами, які неможливо швидко відновити за гроші.

Остання ракета

Історія українських F-16 тому набагато важливіша за один тип винищувача.

Вона демонструє межу сучасної високотехнологічної війни.

Можна передати літак.

Можна навчити пілота.

Можна побудувати укриття, логістику та ремонтну систему.

А потім виявити, що найважливішою деталлю всієї конструкції стала ракета під його крилом.

Війна 4.0 дедалі частіше вирішується не в момент, коли одна сторона створює технологічно кращу зброю.

А в момент, коли в іншої сторони закінчується боєкомплект.

Найнебезпечніший F-16 - озброєний F-16. Найдорожчий - той, якому нічим стріляти.