Дефіцит винищувачів: чому НАТО дедалі частіше обирає власну безпеку

Польща підтвердила отримання запиту від неназваної країни-члена НАТО щодо передачі винищувачів МіГ-29, які раніше Варшава планувала передати Україні. За словами заступника міністра національної оборони Польщі Павела Залевського, уряд наразі аналізує, як поєднати інтереси союзника та потреби Києва.

З огляду на те, що серед країн Альянсу літаки МіГ-29 сьогодні експлуатують фактично лише Польща та Болгарія, ситуація виходить далеко за межі окремого рішення щодо передачі авіації. Вона демонструє фундаментальні зміни у підходах НАТО до розподілу обмежених військових ресурсів.

Кінець радянського резерву

Понад три роки країни Центральної та Східної Європи передавали Україні озброєння радянського виробництва, яке можна було швидко інтегрувати у Збройні сили України.

Проте цей резерв майже вичерпано.

Кількість боєздатних платформ, які можна передати без істотного впливу на власну обороноздатність, стрімко скорочується. Те, що ще недавно вважалося надлишковим ресурсом, поступово перетворюється на стратегічний дефіцит.

Безпека Альянсу залишається головним пріоритетом

Якщо запит дійсно надійшов від Болгарії, його логіка виглядає цілком прагматичною.

Софія перебуває у процесі переходу на винищувачі F-16, однак до повного розгортання нових ескадрилей країні необхідно забезпечувати патрулювання власного повітряного простору.

Для НАТО підтримання безперервної системи протиповітряної оборони східного флангу є базовим елементом колективної безпеки. Саме тому внутрішні потреби Альянсу закономірно отримують пріоритет над підтримкою держав-партнерів.

Варшава отримує додатковий аргумент

Для польського керівництва поява офіційного запиту від союзника створює вагоме політичне підґрунтя для перегляду власних планів.

Передача решти МіГ-29 Україні стає значно менш імовірною, доки Польща не завершить переозброєння власних Повітряних сил сучасними західними винищувачами.

За таких умов кожен літак дедалі більше розглядається не як інструмент зовнішньої підтримки, а як елемент національної системи оборони.

Від політичних декларацій до логістики дефіциту

Історія з польськими МіГ-29 демонструє ширшу тенденцію.

У міру скорочення доступних ресурсів рішення дедалі більше визначаються не політичними заявами, а військовою логістикою та питаннями власної безпеки.

Фактично НАТО переходить до етапу жорсткої інвентаризації наявних можливостей, де кожна одиниця техніки набуває стратегічної цінності. У такій моделі підтримка партнерів залишається важливою, однак дедалі частіше поступається необхідності забезпечення обороноздатності самого Альянсу.