Дипломатія масовки

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск за підтримки Італії вимагає включити Варшаву до переговорного процесу щодо України та жорстко критикує кулуарну монополію формату E3 (Велика Британія, Німеччина, Франція).

Чому Туск піднімає шум саме зараз

Усередині європейського блоку загострюється боротьба за вплив напередодні дипломатичної фіксації восени 2026 року. «Стара Європа» намагається сепаратно модерувати діалог, зручніше розкладаючи відповідальність і витрати, — при цьому ігноруючи тих, хто несе основну логістичну й безпекову вагу.

Польща як ключовий тиловий і транзитний хаб для України обґрунтовано відмовляється грати роль статиста, за рахунок якого франко-німецький тандем закриватиме власні геополітичні баланси.

Симптом системної хвороби ЄС

Демарш Туска та Мелоні оголює інституційний параліч «єдиної європейської дипломатії». Поки Вашингтон у логіці G2 через своїх кризових менеджерів проводить жорсткий комерційний аудит ризиків і зобов’язань, Європа витрачає час на внутрішню бюрократичну гризню — фактично на перестановку стільців у переговорній кімнаті.

Жорстка фізика процесу

Розширення формату переговорів саме по собі не змінює балансу сил. Реальних макроекономічних і військових важелів, здатних визначити параметри майбутнього «термшиту», у Брюсселя та Варшави обмежено. Підсумковий контур заморозки визначатимуть:

• кадрове та ресурсне виснаження сторін, що воюють;
• прагматичний розрахунок Вашингтона;
• і лише потім — європейська конфігурація «представництва» за столом.

Кількість європейських прапорів у кадрі не дорівнює реальній вазі в рішенні.