«Два, максимум три тижні»: як Трамп перетворює мир на угоду з дедлайном

Нобелівська премія, Truth Social і флоридська дипломатія

Дональд Трамп знову говорить про швидке завершення воєн, цього разу пов’язуючи дипломатичний оптимізм з Україною та Іраном. За гучними обіцянками проглядається знайома переговорна логіка: створити відчуття близької угоди, прискорити поступки сторін і представити затримку як небажання домовлятися. Але війни мають неприємну властивість - вони не завжди закінчуються тоді, коли цього потребує політичний календар.

Уявімо пізній вечір у Мар-а-Лаго. На екрані смартфона - Truth Social, у політичному порядку денному - чергова обіцянка миру, а десь далеко, в Осло, Нобелівський комітет знову живе за власним розкладом. Дональд Трамп неодноразово наголошував на своїх заслугах у врегулюванні міжнародних конфліктів. У його політичній риториці дипломатичний результат часто виглядає як успішно закрита бізнес-угода: складні суперечності можна подолати, якщо сторони достатньо сильно захочуть домовитися.

Саме в цю логіку вписуються повідомлення про швидке просування переговорів щодо України та Ірану. У політичній комунікації Трампа обіцянка близького результату виконує одразу кілька функцій. Вона демонструє виборцям активність президента, сигналізує учасникам переговорів про обмежений час і формує очікування, що компроміс уже майже готовий. Водночас без оприлюднених домовленостей неможливо встановити, наскільки близьким є реальне завершення кожного з конфліктів.

Українській аудиторії ця риторика особливо знайома. Формула «два, максимум три тижні», яка давно перетворилася на політичний мем, отримує нове трансатлантичне життя. Тільки тепер її зміст визначається не стільки самим терміном, скільки можливостями людини, яка його озвучує. Президент США має важелі впливу на військову допомогу, санкційну політику та дипломатичні контакти, хоча далеко не всі ці інструменти перебувають у його одноосібному розпорядженні.

Дипломатія за законами ринку

Переговорний стиль Трампа часто будується навколо створення тиску ще до остаточного погодження умов. У бізнесі це може означати встановлення короткого терміну, демонстрацію готовності відмовитися від угоди або переконання партнера, що альтернативи значно гірші. У міжнародній політиці така тактика складніша: за столом переговорів перебувають не продавець і покупець, а держави з арміями, територіями, внутрішніми політичними обмеженнями та несумісними вимогами.

Уявний term sheet - документ із базовими умовами майбутньої домовленості - добре передає цю суперечність. Вашингтон може запропонувати рамку припинення бойових дій, механізми контролю, санкційні послаблення та гарантії безпеки. Але погодити основні принципи ще не означає вирішити питання територій, юридичного статусу окупованих районів і механізму виконання домовленостей. Саме ці положення здатні перетворити майже завершений документ на переговори без визначеного фіналу.

Для Києва швидкість домовленості має значення лише разом із її змістом. Припинення вогню без надійного механізму стримування нового наступу може створити паузу, але не обов’язково стійкий мир. Для Москви переговорна рамка також оцінюється через співвідношення військових здобутків, санкційних витрат і можливих поступок. Тому політичний дедлайн Вашингтона сам по собі не усуває фундаментальних суперечностей між сторонами.

Мир як дедлайн і політичний аргумент

9 жовтня Трамп опублікував у Truth Social допис, у якому знову заявив, що врегулював вісім воєн і наближається до завершення ще двох - конфлікту з Іраном та російсько-української війни. Він охарактеризував просування цих процесів як надзвичайно швидке. Водночас його твердження про вісім завершених воєн залишається спірним: участь США у припиненні окремих зіткнень не завжди означає остаточне врегулювання конфлікту.   

Тут виникає важлива політична асиметрія. Американський президент може оголосити про близькість миру раніше, ніж сторони узгодили його умови. Якщо переговори просуваються, Білий дім отримує можливість продемонструвати дипломатичний результат. Якщо вони зупиняються, відповідальність у публічній дискусії може бути перенесена на одну зі сторін. Це можливий ефект такої комунікації, хоча сам по собі він не доводить існування заздалегідь підготовленої політичної пастки.

Події 11 жовтня показали, наскільки великою може бути дистанція між заявою і реальністю. Трамп несподівано оголосив про негайне енергетичне перемир’я між Росією та Україною. Однак Київ не підтвердив наявності остаточно узгодженої домовленості, Москва також не надала відповідного підтвердження, а удари по українській енергетичній інфраструктурі тривали. Зеленський заявив про готовність припинити удари по російських енергетичних об’єктах за умови взаємності.   

Ще одним елементом переговорного контексту стало рішення Вашингтона щодо постачання російського дизельного пального. Воно викликало критику як в Україні, так і серед американських законодавців, які поставили питання про сумісність такої домовленості із санкційною політикою США. Проте твердження, що Вашингтон і Москва вже узгодили прихований територіальний або економічний розподіл України, не підтверджене оприлюдненими доказами.   

Найдорожчі два тижні

Для України проблема полягає не в самому прагненні Вашингтона прискорити переговори. Вона полягає у співвідношенні швидкості та умов майбутньої угоди. Американська військова допомога, розвідувальна співпраця, доступ до озброєнь і санкційна політика залишаються важливими інструментами впливу. Але їх використання як переговорного важеля може мати наслідки не лише для Києва, а й для довіри до американських гарантій безпеки загалом.

Мирна домовленість потребує більшого, ніж президентського допису або погодженого переліку принципів. Потрібні чіткі зобов’язання сторін, механізми перевірки, порядок реагування на порушення та відповідь на питання, що станеться наступного дня після припинення вогню. Без цього швидкий дипломатичний результат може виявитися лише короткою паузою між двома етапами війни.

Трамп мислить категоріями угоди, яку потрібно закрити. Україна та Росія - категоріями результату, з яким доведеться жити після її підписання. І саме ця різниця робить будь-який американський дедлайн набагато менш переконливим, ніж він виглядає у Truth Social.

Легендарні «два, максимум три тижні» повернулися. Але у великій дипломатії найважче не оголосити дату завершення війни. Найважче зробити так, щоб після цієї дати вона справді не почалася знову.