Голодомор, розпад СРСР та агресія РФ: як живе унікальна 103-річна волонтерка

У Житомирській області 103-річна Любов Ярош допомагає Збройним силам України, разом з доньками і сусідами вона виготовляє кікімори й маскувальні сітки для військових.

Ця вперта жінка пережила Голодомор і Другу світову війну. У її будинку у селі Ходорків діє волонтерський центр.

Журналістка Gazeta.ua відвідала Ходорків, щоб дізнатися, як саме Любов Ярош допомагає українським захисникам.

Широка вулиця проходить навпроти озера. Біля паркану на землі лежать зимові яблука. У садах стоять посохлі кущі троянд і чорнобривці. Із будинку №53 виходить Любов Ярош, спираючись на ціпок і роздивляється навколо.

Це Любов Ярош, жителька села Ходорків в Житомирській області. Вона одягнена в червоний халат, блакитний фартух, синій кардиган і бузкову хустку з квітчастим узором. На лівій руці носить срібні каблучки. Їй виповнилося 103 роки цього літа. Вона має зморшки на обличчі і поганий зір та слух, але вона жвава і любить приймати гостей.

Бабушка допомагає нам розбирати мішки

Галина розповідає, що з липня 2022 року почали виготовляти кікімори. Любов Ярош нам допомагає розбирати мішки на нитки, з яких ми потім робимо костюми. Вона не бачить, тому ми працюємо по дотику.

Сусідка Тетяна також долучилася до добровільницької роботи з виготовлення кікімор. Вони разом вже зробили 38 костюмів. Матеріали надає місцева волонтерка Оля, вона ж і передає костюми українським військовим на фронт.

- Хочеться, щоб ця війна скінчилась, - каже Любов Ярош з дрижанням у голосі. - Ми допомагаємо виготовляти кікімори, а війна все ніяк не кінчається через того Путіна.

Любов Ярош народилася у 1920 році в сусідньому селі Пустельники. Вже в 12 років вона разом з братами і сестрами пережила Голодомор. В цей час ніхто не знав, яке горе чекає на український народ.

Після Голодомору життя трохи налагодилося. Родина посадила город і сіяли жито. Люди працювали у колгоспі, але гроші не платили.

- Давали нам теля чи порося. Ріжуть люди і їдять собі, - розповідає Любов Ярош. - Були суворі репресії. Одного разу чоловік прийшов в роботу з грязними штанами і сказав: "Щоб це Сталін такі носив". Його забрали та ніколи не побачили – він відсидів 10 років за це.

У 19 років Любов була запрошена на роботу до Києва. Вона доглядала дітей багатих євреїв і жила на Лук'янівці. Коли розпочалася війна, вона повернулася додому.

- Німці були в нашому селі, вони забрали дівчат на працю до Німеччини. Але я не поїхала, бо боялася, - зізнається Любов Ярош. - Потім нас взяли працювати до залізничної станції, щоб ми забезпечували проїзд. Один німець навіть запропонував мені піти до нього додому і працювати з його дружиною, але я відмовилася, бо мама була вже похилого віку.

Після кількох років у рабстві війна закінчилася, а радянська влада відправила тих, хто працював на окупованих територіях, на примусові роботи. Любов Ярош поїхала на Ворошиловград (сучасний Луганськ).

- Там був завод і пилорама, - каже вона. - Там були інші дівчата, але я пішла працювати на пилораму. Було дуже важко робити. Потім мені дали відпустку, бо мій батько помер. Але я повернулась до роботи, коли відпрацювала рік.

Любов Ярош має четверо дітей. Її донька, Галина, переїхала до Ходоркова 20 років тому, щоб доглядати за матір'ю. Вона провела воду до будинку і встановила бойлер, пральну машинку, туалет і душ. Її син служить на фронті з першого дня вторгнення.

Минулого літа жінки вирішили допомагати українським військовим, тому почали виготовляти кікімори й маскувальні сітки. Галина також шила білизну і маскхалати для солдатів. Вона працює на старій швейній машині, яка має понад сто років.