Обід без гостей: навіщо Пентагон обговорює майбутнє НАТО без Британії, Франції та Балтії

У дипломатії список гостей іноді цікавіший за порядок денний. Саме такий список зараз вивчають у європейських столицях після повідомлення Politico про зустріч, яку команда Пентагону планує провести в Польщі у жовтні.

Пентагон збирає в Польщі вузьку групу союзників для розмови про майбутнє НАТО. За дверима залишилися Велика Британія, Франція та країни Балтії. Це ще не «НАТО 2.0» і не доказ того, що Вашингтон вирішив списати старих союзників. Але список запрошених добре показує нову американську звичку: спочатку обговорювати безпеку з невеликою групою держав, здатних швидко перетворювати гроші, географію та промисловість на військову спроможність, а вже потім нести результат до великого столу.

Формально все виглядає скромно: робоча група, присвячена майбутньому НАТО. Ініціатором виступає заступник міністра оборони США з питань політики Елбрідж Колбі - один із головних архітекторів американської концепції, за якою Європа має перебрати на себе значно більшу частину звичайної оборони континенту, дозволивши Сполученим Штатам зосередити більше ресурсів на інших театрах. Але склад групи привернув значно більше уваги, ніж її назва. Запрошені Польща, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Швеція та Фінляндія. Британія, Франція, Естонія, Латвія та Литва запрошень не отримали.  

Це особливо дивно тому, що серед тих, хто залишився за дверима, є дві європейські ядерні держави, а також країни Балтії, які витрачають значну частку ВВП на оборону й географічно розташовані на одному з найбільш чутливих флангів Альянсу.

Тож питання виникло природне: за яким принципом Пентагон складає список гостей на обід, якщо за столом немає частини тих, хто найбільше говорить і витрачає на оборону?

Клуб усередині клубу

Насправді Польща не є початком цієї історії. Колбі вже проводив дві подібні зустрічі з Норвегією, Швецією, Фінляндією, Польщею, Німеччиною та Нідерландами. Неофіційний формат отримав назву Bergen Group. За словами дипломата однієї із запрошених держав, його задум полягає не в створенні альтернативи НАТО, а в тому, щоб невелика група виробляла практичні пропозиції, які потім можна винести на рівень усього Альянсу.  

Це суттєва поправка до найгучнішої інтерпретації.

Пентагон не оголосив про виключення Британії, Франції чи Балтії з процесу ухвалення рішень НАТО. Вашингтон також не може самостійно переписати Північноатлантичний договір через неформальну робочу групу. Рішення Альянсу продовжують ухвалюватися його членами відповідно до встановлених процедур.

Але сам метод заслуговує на увагу. Замість того щоб починати дискусію одразу з 32 державами, американці збирають менший клуб і намагаються спочатку знайти рішення там.

Це дипломатичний еквівалент невеликої переговорної кімнати поруч із великою конференц-залою.

Іноді справжня політика починається саме там.

Географія замість риторики

Початковий текст пояснює склад групи просто: Вашингтон нібито запросив держави з реальною військово-логістичною цінністю й відсунув убік тих, хто переважно виробляє політичні декларації.

Факти не дозволяють провести таку чітку лінію.

Британія та Франція залишаються двома найпотужнішими європейськими військовими державами НАТО, мають ядерні сили й значні експедиційні можливості. Балтійські держави витрачають на оборону частку економіки, яка аж ніяк не відповідає образу «безкоштовних пасажирів». Франція та Британія також беруть участь у посиленні східного флангу. Наприклад, у нинішній операції НАТО Eastern Sentry поряд з іншими союзниками задіяні сили Данії, Франції та Британії.  

Тому пояснення «запросили тих, хто платить, а тих, хто не платить, залишили за дверима» просто не працює.

Але географія Bergen Group справді цікава. Польща - головний логістичний вузол східного флангу. Фінляндія та Норвегія межують із Росією. Швеція контролює критично важливу частину балтійського простору. Німеччина залишається центральним логістичним і промисловим вузлом континенту. Нідерланди мають важливу транспортну інфраструктуру та значні оборонні можливості.

Разом вони утворюють майже суцільну дугу від Північної Атлантики через Скандинавію і Балтійське море до Польщі та Центральної Європи.

Це ще не пояснює відсутність інших союзників. Пентагон публічно не повідомив критерії відбору. Але робить географічно-промислову інтерпретацію групи принаймні правдоподібнішою, ніж версію про простий список «хороших» і «поганих».

«Ми ж робимо все, що від нас вимагають»

Найкраще нервозність європейців передає реакція одного з представників держав, що не отримали запрошення. За повідомленням Politico, союзники намагаються зрозуміти критерії відбору та мету формату; один із посадовців наголосив, що його країна виконує вимоги Вашингтона, але все одно не розуміє логіки списку.  

І ось ця фраза важливіша за дипломатичну образу.

Протягом десятиліть трансатлантична система будувалася не лише на військових можливостях, а й на статусі. Велика Британія мала «особливі відносини» зі Сполученими Штатами. Франція залишалася головною континентальною військовою державою Західної Європи. Балтійські країни були одними з найпослідовніших прихильників американської присутності на східному фланзі.

Тепер Вашингтон демонструє, що навіть така політична біографія не гарантує стільця в кожній кімнаті.

Це не обов’язково кінець старого атлантизму. Але це ознака його трансформації.

НАТО як таблиця ресурсів

Колбі давно просуває ідею НАТО, в якому європейці несуть більшу відповідальність за звичайну оборону власного континенту. Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте в лютому фактично описував той самий напрям: США залишаються в НАТО, але європейська частина Альянсу повинна ставати сильнішою і брати на себе більше відповідальності.  

Паралельно Пентагон проводить масштабний перегляд американської військової присутності в Європі. За даними Reuters, процес може тривати до шести місяців і включає кілька варіантів зміни розміщення приблизно 80 000 американських військових на континенті. Американський Конгрес при цьому встановив обмеження, які не дозволяють адміністрації абсолютно вільно скорочувати присутність.  

Саме в цьому контексті польська зустріч стає значно цікавішою.

Якщо США хочуть поступово передати європейцям більшу частину відповідальності за conventional defence, Пентагону потрібна відповідь на дуже практичні питання. Хто забезпечує ППО? Де зберігаються боєприпаси? Якими портами прибуває американське підкріплення? Якими залізницями воно рухається на схід? Хто виробляє ракети? Хто здатний утримувати дивізії? Де ремонтується техніка?

Польське Міноборони після переговорів із Колбі наприкінці серпня повідомляло саме про такі теми: американська військова присутність у Польщі, зміцнення східного флангу і навіть можливе спільне виробництво та обслуговування ракет PAC-3 для Patriot у Європі.  

Це вже не дипломатична риторика.

Це логістика.

Балтійський парадокс

Найскладніше пояснити відсутність країн Балтії. Якщо критерій - близькість до Росії, вони підходять ідеально. Якщо критерій - оборонні витрати, вони також далеко не аутсайдери. Якщо йдеться про східний фланг, їх узагалі неможливо винести за дужки.

Одна можлива відповідь - масштаб.

Естонія, Латвія та Литва мають величезне стратегічне значення, але невеликі економіки та обмежені промислові можливості. У вузькій робочій групі Вашингтон може віддавати перевагу державам, які здатні не лише сформулювати потребу, а й забезпечити великі виробничі, логістичні або військові потужності.

Але це лише інтерпретація. Пентагон не підтвердив, що саме масштаб економіки чи ВПК є критерієм запрошення.

І тут виникає політична проблема. Якщо країна стоїть на передньому краї потенційної кризи, але не сидить у кімнаті, де обговорюють майбутню модель оборони цього регіону, вона закономірно починає питати, хто представляє її інтереси.

Франко-британська загадка

Ще складніший випадок - Лондон і Париж.

Їхню відсутність неможливо пояснити браком військової ваги. Обидві держави мають ядерну зброю. Британія є одним із найближчих військових партнерів США. Франція має одну з найповніших військових систем у Європі - від атомних підводних човнів до власної авіаційної та ракетної промисловості.

Саме тому їхня відсутність є політично значущою незалежно від причин.

Проте робити наступний крок і стверджувати, що Вашингтон навмисно «карає яструбів», поки що немає підстав. Politico повідомляє про нерозуміння критеріїв навіть серед дипломатів, а не про оголошену американську доктрину виключення Британії та Франції.  

Незнання мотиву - не доказ прихованого мотиву.

Але дипломатія рідко любить вакуум. Якщо Вашингтон не пояснює критерії, європейські столиці починають вигадувати їх самі.

Від НАТО 1.0 до НАТО 3.0

Цікаво, що сама Польща використовує ще радикальнішу назву. Після серпневих переговорів із Колбі польське Міноборони повідомило, що сторони обговорювали реалізацію концепції «NATO 3.0» та перегляд американської військової присутності в Європі.  

Зміст цієї формули важливіший за номер версії.

Нова американська модель не обов’язково передбачає вихід США з Європи. Навпаки, Рютте 30 вересня знову заявив, що Вашингтон залишається відданим обороні Європи, включно зі звичайним і ядерним стримуванням.  

Змінюється інше - розподіл праці.

США дедалі більше хочуть бути стратегічним гарантом, постачальником частини критичних можливостей і резервом останньої інстанції. Європейці повинні забезпечувати більше солдатів, боєприпасів, ППО, логістики та грошей.

У такій системі цінність союзника вимірюється не лише тим, наскільки правильні речі він говорить у Брюсселі. Вона дедалі більше вимірюється тим, що він може поставити на стіл.

Маленький стіл для великого Альянсу

Тому зустріч у Польщі поки не варто називати похороном британського впливу, капітуляцією Франції чи доказом того, що Балтію вирішили залишити напризволяще. Для таких висновків фактів немає.

Але недооцінювати сам формат теж не слід.

Пентагон створив невелику групу всередині найбільшого військового альянсу світу. Ця група вже збиралася двічі. Тепер вона збирається втретє - у Польщі, на східному фланзі, в момент, коли Вашингтон переглядає свою військову присутність у Європі та вимагає від союзників значно більшої оборонної самостійності.  

Можливо, Bergen Group залишиться лише технічною майстернею, де кілька країн готують ідеї для всіх 32 союзників.

А можливо, вона демонструє ширшу тенденцію американської зовнішньої політики: великі багатосторонні інституції залишаються, але найважливіші питання дедалі частіше спочатку вирішуються у менших коаліціях держав, які Вашингтон вважає найбільш корисними для конкретного завдання.

Для Європи різниця між цими двома сценаріями величезна.

Поки що відомо лише одне: НАТО налічує 32 члени. Але коли Пентагон захотів поговорити про його майбутнє, йому знадобилося значно менше стільців.