Боронив Маріуполь, пережив полон та повернувся до захисту України. Згадаймо Ігоря Дубика
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ігоря Дубика.
Після звільнення з полону оборонець Маріуполя Ігор Дубик повернувся до війська та загинув біля Нью-Йорка у жовтні 2023 року. Зараз нарешті вдалося повернути його тіло. Про це повідомляє Маріупольська міська рада.
Ігор Дубик народився і прожив все життя у Маріуполі. Став на захист рідного міста ще у 2014 році. У складі «Азова» брав участь у звільненні Маріуполя.
У цивільному житті чоловік був одним із засновників ГО Маріупольська Дружина» та головою ГО «Патріот». Також був спортсменом і тренував бійців.
У МВА додали, що з початку повномасштабного вторгнення чоловік пішов до Маріупольського ТРО. Він потрапив у полон.
Дружина Ігоря Дубика, опинившись у Львові після майже місяця перебування у воєнному Маріуполі, почувалася розгубленою: вона пережила жахіття бомбардувань та невідомості, втратила роботу, дім, не знала де знаходяться друзі та знайомі. А головне, чоловік, котрий з першого дня повномасштабного вторгнення пішов до тероборони, не виходив на зв’язок. Такий стан потребував допомоги, якою несподівано стала квіткова крамничка.
Потрапила до Львова пані Оксана не випадково – коли вранці 24 лютого чоловік йшов боронити рідне місто, він взяв з неї обіцянку – у разі необхідності вона виїде до Львова, де вони потім й зустрінуться.
«Чоловік мав досвід бойових дій, у 2015 році воював добровольцем в «Азові». Але того ранку азовці вже не відповідали на дзвінки, тож, він просто пішов туди, де дають зброю, – розповідає пані Оксана, – Це, як я пізніше зрозуміла, була наша тероборона. До 28 лютого ми ще мали змогу розмовляти, далі вже не було зв’язку. Ту останню до його полону розмову запам’ятала – йому терміново були потрібні... чайники. Тож, де могла, знайшла й звичайні чайники, й електричні. А мій тато відніс їх на Азовсталь».
Певний час Оксана Дубик знала, що з чоловіком все нормально – кожні два дні по черзі з татом ходили на міст, що з’єднує Лівий берег та центр. Питалися у хлопців з тероборони про нього. Вони казали – все добре, він молодець, воює. І обіцяли передавали йому, що рідні приходили.
З 17 березня цей спосіб зв’язку вже не працював, бо почалися сильні обстріли, а на мосту стояли інші підрозділи. Про те, що чоловік потрапив у полон, рідні дізналися не одразу.
Коли 21 червня звільнили перших 140 маріупольських полонених, через два дні Оксана Дубик знала все про чоловіка – змогла поспілкуватися з побратимами. З’ясувалося, що чоловік був у госпіталі: мав поранення обох ніг, одна нога ще й зламана.
Ігор Дубик повернувся з полону у важкому стані, але родина раділа – раділа, що він вийшов живим з пекла.
Чоловік побув трохи разом з дітьми та онуками у Львові, потім поїхав до Дніпра на операцію, після якої отримав місяць відпустки. А рівно 24 лютого, тільки 2023 року, знов пішов захищати країну.
Загинув Ігор Дубик 11 жовтня 2023 року під час виконання одного з бойових завдань у районі Нью-Йорка. Зараз вдалося повернути його тіло.
«Війна забрала у мене кохання всього мого життя. При виконанні бойового завдання загинув мій чоловік Ігор Дубик. Я не знаю, як буду жити без тебе. Таке відчуття, що згасло сонце. Ти назавжди залишишся в моєму серці, найкращий у світі чоловік, мужній, сміливий, Захисник України! Спочивай з миром!» – написала Оксана Дубик на своїй сторінці у Facebook.
Прощання з Ігорем Дубиком відбулося 23 серпня 2024 року у львівському Гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла.
Поховали захисника України на Марсовому Полі (Личаківський військовий цвинтар).
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.