Будинок у Дніпрі зруйнувала ворожа ракета. Згадаймо дворічну Вероніку Макаренко

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо дворічну Вероніку Макаренко.

У п'ятницю, 28 квітня 2023 року, у Дніпрі загинула дворічна Вероніка Макаренко. Дівчинка стала жертвою ракетного удару, який ворог завдав рано-вранці. Одна з ракет влучила у приватний житловий будинок у Дніпрі, де мирно спали Вероніка та її мама Ольга, яка також загинула. Бабусю і дідуся Вероніки госпіталізували з травмами.

«Оля і Ніка були світлими дівчатками. Мама з дочкою переїхала до батьківського дому – думала, що там буде безпечніше, ніж у квартирі в багатоповерхівці. Але на жаль, російська ракета їх убила…» – сказала тітка загиблої, Тетяна Білаш.Маленька Вероніка була улюбленицею родини. Зростала жвавою дівчинкою, яку все цікавило. Мала багато іграшок. Вона обожнювала свою дитячу кухню. Могла щось «готувати» там по кілька годин. У приватному будинку, де вона мешкала останнім часом, були кішки та собаки і Ніка їх дуже любила.

28 квітня 2023-го під ранок російські військові вгатили ракетами по Україні. Одна з них влучила у будинок у дніпровських Чаплях. Там спали бабуся з дідусем, чоловік та його дружина з дворічною донечкою. Від ракети кімната мами з дівчинкою спалахнула. Рідні намагались визволити потерпілих з вогняної пастки – марно. Їхні тіла дістали рятувальники.

Загиблій Ользі Макаренко за кілька днів до смерті виповнилось 31 рік. 4 листопада 2023-го Вероніка Макаренко мала святкувати свої три. 

Дівчинка народилася у 2020 році. Молодий батько був на пологах, говорить, зовсім не боявся всього, що відбувалось у палаті, хоча сильно непокоївся за свою дружину. «Розумів, що Олі на пологах потрібна підтримка. Хотілось їй більше допомогти, бо пологи – це боляче. Але міг лише бути поряд. Коли дитина з’явилась на світ, це мене дуже вразило. Це відчуття не передається. Дуже велика радість для батька», – розповів В’ячеслав.

Новонароджене маля чоловік спочатку боявся брати на руки, а потім поступово звик до крихітної донечки. В’ячеслав у перші дні після пологів вигодовував крихітку зі спеціальної ложечки, поки в Ольги не з’явилось власне молоко. Пару з немовлям виписали додому – молода родина поїхала у свою квартиру у Придніпровськ. Ласкаво доньку називали Нікусею.

«Було цікаво спостерігати за дорослішанням дитини. Маленька-маленька, а постійно щось змінюється. Спочатку нічого не цікавило у книжечці, яку читали, потім – щось вже роздивляється, а раптом – сама гортає сторінки. Повзати – донька майже не повзала. Стала на ніжки та одразу побігла», – пригадав В’ячеслав Макаренко.

Рік Нікусі Макаренко святкували разом з рідними та друзями. Мала може і не розуміла, що в неї свято, але раділа увазі до себе та подарункам. Тоді ж провели традиційний для першого року життя обряд – іменинниці запропонували кілька предметів на вибір. Нікуся потягнулась до ключів від машини, квартири та купюри: для свого майбутнього обрала оселю, автівку та гроші.

В’ячеслав пригадує доньку спокійною дівчинкою, яка всім цікавилась. Ніка любила, коли їй читали книжки – це по черзі робили мама, тато і бабуся. 

Бабуся пригадує онучку дуже розумною: у свої два роки дівчинка могла сама казочки розповідати, знала віршик «Україна – мій рідний край». А після початку повномасштабної війни по-своєму співала «Червону калину».

Нікусі був трохи більше за рік, коли Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну. В’ячеслав відправив свою дружину з донькою до рідних у Підгороднє. Родина думала, що трохи далі від великого міста – спокійніше. Та через деякий час Ольга з Нікусею повернулись додому. «Подивились, що різниці ніякої немає – що в Дніпрі, що в Підгородньому, вона повернулась. Ми всі дуже сильно скучили…».

З трикімнатної квартири у багатоповерхівці у Придніпровську родина перебрались у Чаплі. Дядько Олі пішов до війська – його дім спорожнів. Макаренки разом з бабусею та дідусем почали жити у приватному будинку.

«Ми думали, що там буде безпечніше, ніж на восьмому поверсі багатоповерхівки. У домі були коти, собаки, про яких потрібно було піклуватись. А Нікусі подобалося жити там. Вона все встигала. Така активна дівчинка», – зауважила бабуся дівчинки.

Нікусі подобалось жити у домі – там поряд були тварини, за якими дівчинка любила спостерігати. До корів малу носили на руках рідні. Також дитина бігала біля клумб у подвір’ї. «Донька до всього хотіла доторкнутись та все роздивитись. Любила спостерігати за комашками, годувати котиків. Навесні ходили шукали дерева – роздивлялись, як вони квітнуть...».

Напередодні ночі, коли не стало Ольги та Нікусі, родина провела свій звичайний день. В’ячеслав ліг спати в окремій кімнаті, бо мав вставати о 5-й ранку, а дружина з донькою вкладались пізно. В ще одній кімнаті відпочивали бабуся та дідусь. «Я пам’ятаю тільки вибух, як мене викинуло з ліжка. Впав. Почув свист та запах гарі», – розповів В’ячеслав.

Чоловік вибив вікно та виліз на вулицю, оббіг будинок до тієї кімнати, де мала спати його дружина з донькою. Спробував сунутися в середину – вогонь був надто сильний. Тіла Ольги та Нікусі Макаренко витягнули рятувальники. В’ячеслав не бачив, як це відбувалось. У цей момент був у сусідів, які дали йому одяг.

«Я був одразу через стінку від дружини та доньки, але не зміг їм допомогти. Кімнатою пішла сильна тріщина. Я не знаю, як не завалилось все на мене. Деякі уламки пробили стінку наскрізь… Теща та тесть опинились в лікарні з опіками. У мені не було травм, тільки нирки боліли. Через те, що був босий та в одних штанях у квітні…», – поділився постраждалий.

Поховали Ольгу та Нікусю через три дні. Попрощатись з ними зібралось все село, прийшло і багато незнайомих людей. Навіть – преса, який В’ячеслав тоді не радів. Бабусю та дідуся, які теж постраждали у тому будинку, виписали з лікарні лише через кілька місяців: «Раз на два тижні їжджу на кладовище у Чаплі. А от нещодавно було пів року з дати смерті, зробили поминки. Бо на 9 днів, на 40 були без батьків... Хотілось якось зібратись всім разом…».

Після загибелі рідних В’ячеслав Макаренко перебрався знову на Тополю, живе зі своєю бабусею.

Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 10 тис. і поранили 18,5 тис. мирних українців. Серед загиблих – щонайменше 569 дітей, поранених неповнолітніх – понад 1,2 тис. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 520 дітей. Ще майже 2 тис. постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.