Будинок у Дніпрі зруйнувала ворожа ракета. Згадаймо дворічну Вероніку Макаренко

Вшанування пам'яті дівчинки, загиблої під час війни

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо дворічну Вероніку Макаренко.

У п'ятницю, 28 квітня 2023 року, у Дніпрі загинула дворічна Вероніка Макаренко. Дівчинка стала жертвою ракетного удару, який ворог завдав рано-вранці. Одна з ракет влучила у приватний житловий будинок у Дніпрі, де мирно спали Вероніка та її мама Ольга, яка також загинула. Бабусю і дідуся Вероніки госпіталізували з травмами.

«Оля і Ніка були світлими дівчатками. Мама з дочкою переїхала до батьківського дому – думала, що там буде безпечніше, ніж у квартирі в багатоповерхівці. Але на жаль, російська ракета їх убила…» – сказала тітка загиблої, Тетяна Білаш.

Маленька Вероніка була улюбленицею родини. Зростала жвавою дівчинкою, яку все цікавило. Мала багато іграшок. Вона обожнювала свою дитячу кухню. Могла щось «готувати» там по кілька годин. У приватному будинку, де вона мешкала останнім часом, були кішки та собаки і Ніка їх дуже любила.

28 квітня 2023-го під ранок російські військові вгатили ракетами по Україні. Одна з них влучила у будинок у дніпровських Чаплях. Там спали бабуся з дідусем, чоловік та його дружина з дворічною донечкою. Від ракети кімната мами з дівчинкою спалахнула. Рідні намагались визволити потерпілих з вогняної пастки – марно. Їхні тіла дістали рятувальники.

4 листопада 2023-го Вероніка Макаренко мала святкувати свої три. 

Дівчинка народилася у 2020 році. Молодий батько був на пологах, говорить, зовсім не боявся всього, що відбувалось у палаті, хоча сильно непокоївся за свою дружину. «Розумів, що Олі на пологах потрібна підтримка. Хотілось їй більше допомогти, бо пологи – це боляче. Але міг лише бути поряд. Коли дитина з’явилась на світ, це мене дуже вразило. Це відчуття не передається. Дуже велика радість для батька», – розповів В’ячеслав.

Новонароджене малятко чоловік спочатку боявся брати на руки, а потім поступово звик до крихітної донечки. В’ячеслав у перші дні після пологів вигодовував крихітку зі спеціальної ложечки, поки в Ольги не з’явилось власне молоко. Пару з немовлям виписали додому – молода родина поїхала у свою квартиру у Придніпровськ. Ласкаво доньку називали Нікусею.

Було цікаво спостерігати за дорослішанням дитини.  Маленька-маленька, а постійно щось змінюється. Спочатку нічого не цікавило у книжечці, яку читали, потім – щось вже роздивляється, а раптом – сама гортає сторінки. Повзати – донька майже не повзала. Стала на ніжки та одразу побігла», – пригадав В’ячеслав Макаренко.

Рік Нікуся Макаренко святкували разом з рідними та друзями. Мала може і не розуміла, що в неї свято, але раділа увазі до себе та подарункам. Тоді ж провели традиційний для першого року життя обряд – іменинниці запропонували кілька предметів на вибір. Нікуся потягнулась до ключів від машини, квартири та купюри: для свого майбутнього обрала оселю, автівку та гроші.

В’ячеслав пригадує доньку спокійною дівчинкою, яка всім цікавилась. Ніка любила, коли їй читали книжки – це по черзі робили мама, тато і бабуся. 

Бабуся пригадує онучку дуже розумною: у свої два роки дівчинка могла сама казочки розповідати, знала віршик «Україна – мій рідний край». А після початку повномасштабної війни по-своєму співала «Червону калину».

Нікусі було трохи більше за рік, коли Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну. В’ячеслав відправив свою дружину з донькою до рідних у Підгороднє. Родина думала, що трохи далі від великого міста – спокійніше. Та через деякий час Ольга з Нікусею повернулись додому. «Подивились, що різниці ніякої немає – що в Дніпрі, що в Підгородньому, вона повернулась. Ми всі дуже сильно скучили…».

З трикімнатної квартири у багатоповерхівці у Придніпровську родина перебралась у Чаплі. Дядько Олі пішов до війська – його дім спорожнів. Макаренки разом з бабусею та дідусем почали жити у приватному будинку.

Нікусі подобалось жити у домі – там поряд були тварини, за якими дівчинка любила спостерігати. До корів малу носили на руках рідні. Також дитина бігала біля клумб у подвір’ї. «Донька до всього хотіла доторкнутись та все роздивитись. Любила спостерігати за комашками, годувати котиків. Навесні ходили шукали дерева – роздивлялись, як вони квітнуть...».

Напередодні ночі, коли не стало Ольги та Нікусі, родина провела свій звичайний день. В’ячеслав ліг спати в окремій кімнаті, бо мав вставати о 5-й ранку, а дружина з донькою вкладались пізно. В ще одній кімнаті відпочивали бабуся та дідусь. «Я пам’ятаю тільки вибух, як мене викинуло з ліжка. Впав. Почув свист та запах гарі», – розповів В’ячеслав.

Чоловік вибив вікно та виліз на вулицю, оббіг будинок до тієї кімнати, де мала спати його дружина з донь